Будемо точні. Захар Прилепін – той, який створював романи, писав ухильні гидоти про ліберальне насіння, виблискував у телевізорі й концертував помаленьку.
А в найманці за тяжкою статтею КК РФ – я хочу допомогти слідчим органам – пішов такий собі Євген Лавлинський, 1975 року народження. У найманців немає псевдонімів, у них кликухи і позивні, в кращому випадку: Моторола, Гіві, Політрук.
Важлива різниця між Політруком і Варварою Карауловою, що сидить зараз у в'язниці, полягає в тому, що Караулова – чесна романтична дівчина, а у випадку з Політруком ми маємо справу з розважливим, хоча і двостороннім піаром.
Абсолютно ринкова і дуже успішна історія, запевняю вас. Що не скасовує її важких реальних наслідків.
Тут я хочу нагадати один старий сюжет. Пам'ятаєте «розіп'ятого хлопчика»? Його-то не було, а ось вісімнадцятирічний Євген Пушкарьов з Кронштадту був. Він надивився останкінської брехні й вирушив воювати з «укрофашистами», і загинув насправді. І я дуже сподіваюся, до речі, що він являється іноді Костянтину Львовичу Ернсту, щоб освіжити його високоінтелектуальні сни.
Сьогодні Останкіно знову збирає по країні батальйони добровольцівСьогодні Останкіно, обрадуване новою фенечкою відв’язного Політрука, знову збирає по країні батальйони добровольців. Батальйони не батальйони, але хтось, вражений новою хвилею військово-патріотичного чаду, неодмінно кинеться на Донбас.
Його кров, як і кров українців, яких він уб'є, буде на руках цього уціненого «Байрона», незалежно від того, до якої міри він сам усвідомлює власну вульгарність, а до якої – з’їхав з глузду насправді.
Текст опубліковано з дозволу автора
Більше поглядів тут