Генеральний прокурор Юрій Луценко, виступаючи на форумі YES 15 вересня, пояснив, навіщо ГПУ перевіряє телефони двох журналістів – Наталії Седлецької, головного редактора програми Схеми: корупція в деталях і мій. «Нам потрібна дата ймовірного злочину. Баланс між потребами слідства і захистом прав журналіста, по-моєму, знайдений. Це мінімальне втручання в зону приватності людей і журналістів», - заявив генпрокурор.
Нагадаю, 27 серпня Печерський райсуд дозволив ГПУ отримати дані наших телефонів за 17 місяців – з липня 2016 до листопад 2017-го. Прокуратура стверджує, що це необхідно для розслідування. Глава НАБУ Артем Ситник нібито розголосив інформацію, що містить державну таємницю та нібито зробив це off the record на зустрічі з журналістами. На одному з сайтів з'явився аудіозапис розмови. ГПУ вважає, що на цій зустрічі були присутні і ми з Седлецькою.
Зараз Генпрокуратура не має права перевіряти наші телефони. Європейський суд з прав людини застосував правило 39, відреагувавши в терміновому порядку на скаргу Наталії Седлецької та заборонивши українським правоохоронним органам збирати інформацію з телефону журналіста до 18 жовтня. Крім того, 26 вересня Апеляційний суд Києва відреагував і на мою скаргу, визнавши незаконною постанову Печерського суду. На цей момент справу повернули на розгляд у той самий Печерський суд.
У який же спосіб ГПУ дійшла висновку, що саме я була присутня на якійсь зустрічі?
Під час апеляції адвокати ознайомилися з матеріалами справи. Втручання правоохоронних органів у життя журналіста дуже складно назвати «мінімальним» і навряд чи його можна пояснити спробою встановити дату однієї події. Публікую тут лише деякі документи.
СБУ
Мене не покидає питання, в який же спосіб ГПУ дійшла висновку, що саме я була присутня на якійсь зустрічі. Ось що ми знайшли в матеріалах справи. 22 листопада 2017 року Генеральна прокуратура скерувала доручення першому заступнику голови СБУ, начальнику Головного управління з боротьби з корупцією і оргзлочинністю, Павлові Демчині на проведення слідчих дій. Демчина – фігурант розслідувань НАБУ. Антикорупційне бюро підозрює його в незаконному збагаченні.
ГПУ попросила Демчину доручити оперативним підрозділам СБУ встановити всіх учасників зустрічі, а саме: 1) ПІБ, 2) реєстраційний номер облікової картки платника податків, 3) серію і номер паспорта громадянина України, 4) адресу проживання, 5) місце роботи, 6) стаціонарні і мобільні засоби зв'язку, 6) інші контактні дані.
4 грудня СБУ надіслала відповідь у ГПУ, в якій повідомляє, що серед інших, ймовірно (!), учасниками зустрічі була я і журналіст-розслідувач Наталія Седлецька. А тепер у мене виникає питання, які слідчі дії проводила СБУ стосовно мене і моєї колеги? У який спосіб вони встановили, що це були саме ми? Нас прослуховували, за нами стежили? Навіщо ГПУ для встановлення істини у справі потрібні адреси проживання журналістів та інші контактні дані? Скількох ще журналістів перевірила СБУ і в який спосіб, перш ніж встановити, що це були, ймовірно, ми? Чи проводили експертизи наших голосів? Мій голос не надто пізнаваний. Які саме дії вчинила Служба безпеки, щоб висловити це припущення?
Водночас СБУ пише, що голоси, ймовірно (!), належать конкретним журналістам. Точно цього вони не встановили. Через чотири дні на відповіді СБУ з'явився підпис «забезпечити допит свідків», хоча СБУ так нічого остаточно і не підтвердила. Хоча в Кримінально-процесуальному кодексі чітко зазначено, що журналіст не може бути допитаний як свідок про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення джерела інформації. Але на допит у грудні 2017-го я все-таки сходила.
Якщо ж були ще якісь люди, котрі просто назвали спецслужбі з якоїсь причини наші прізвища, то тим більше, не було жодної необхідності перевіряти телефони журналістів за 17 місяців, а просто запитати у свідків про дату зустрічі.
1,5 РОКУ
Всі публічні коментарі ГПУ стосовно необхідності перевірки телефонів журналістів за 17 місяців зводяться до того, що їм просто потрібно дізнатися дату зустрічі, а не отримати інформацію про всі джерела журналістів та їх переміщення, і що слідство не має ані найменшого уявлення, коли вона відбулася.
Але в клопотанні ГПУ слідчому судді Печерського райсуду, старший слідчий з особливо важливих справ Руслан Іжук пише, що слідством встановлено: «Директор національного антикорупційного бюро України Ситник А.С., володіючи у повному обсязі інформацією щодо стану та результатів досудового розслідування кримінальних проваджень у підпорядкованому йому правоохоронному органі, влітку 2017 року надав групі журналістів неофіційне інтерв'ю, в ході якого повідомив обставини та подробиці досудового розслідування у ряді резонансних крімінальніх п роваджень, які ганьблять людину, принижують її честь і гідність».
Я правильно розумію, що слідство точно знає, що зустріч відбулася влітку 2017 року? Навіщо тоді ГПУ намагається отримати доступ до телефонів журналістів майже за рік до цього? Про літо 2017-го пише і народний депутат Олена Масоріна у своєму зверненні до Юрія Луценка. Це теж є в матеріалах справи.
СУД
Печерський суд розглядав матеріали справи 27-го серпня. З журналу судового засідання випливає, що це судове засідання тривало всього п'ять хвилин. За цей час суд встиг перейти до судового розгляду, вивчити матеріали справи, піти в нарадчу кімнату, повернутися, озвучити ухвалу і роз'яснити її зміст. І все це за п'ять хвилин.
З матеріалів справи ми з адвокатами дізналися, що слідство точно не встановило, що саме я була присутня на якій-небудь зустрічі. Тим часом СБУ здійснювала якісь слідчі дії стосовно журналістів, які саме невідомо, шукала їх адресу проживання і контакти. ГПУ ж пише судді, що зустріч пройшла влітку 2017-го, але водночас просить всі телефонні дані за 1,5 року, а суд з фантастичною швидкістю в п'ять хвилин відкриває доступ правоохоронним органам до всієї телефонної інформації журналістів за 1,5 року. І це називається мінімальне втручання?
Ми досі не знаємо, чи отримала ГПУ інформацію з наших телефонів за рішенням суду, це неможливо перевірити, потрібно лише вірити на слово, але тепер ще належить з'ясувати, яку саме інформацію щодо нас збирала СБУ і в який спосіб?
Редакція Нового времени надіслала запити і в СБУ, і в ГПУ з усіма цими питаннями. На момент публікації блогу, прийшла відповідь з ГПУ.
У відповіді на запит Генпрокуратура пояснює мої права як свідка і пише, що підстав для надання свідкові в цьому кримінальному провадженні інформації про проведення слідчих (розшукових) дій немає.
Ця справа продемонструвала, як легко правоохоронні органи можуть влізти в роботу журналістів, поставити під загрозу роботу з усіма джерелами. І не тільки двох осіб, а всіх журналістів в принципі. З матеріалів справи видно, що ГПУ не намагалася встановити істину ще в якийсь спосіб, окрім копання в наших телефонах.
Саме тому ми продовжуємо збирати кожен папірець у цій справі, оскаржили рішення Печерського суду, будемо моніторити, яким шляхом піде Печерський суд далі, адже туди знову повернули справу, якщо потрібно звернемося до Європейського суду з прав людини.
Цей випадок не повинен стати практикою. І, можливо, настав час Генпрокуратурі просто попросити вибачення в усіх українських журналістів.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Часу