Гостра тема. Про що і як брехали Трамп з Путіним

Погляди

17 липня 2018, 17:33

Олександр Гольц

Російський журналіст, військовий експерт, заступник головного редактора Ежедневного журнала

Брехня настільки природна для обох учасників саміту, що вони зовсім не намагаються бути переконливими

Дотепник, який написав, що найкраща новина з російсько-американського саміту в Гельсінкі – відсутність сенсаційних новин, правий лише частково. Так, Дональд Трамп, всупереч панічним припущеннями західноєвропейських союзників, не визнав Крим російським (хоч і лякав партнерів такою можливістю на зустрічі «сімки») і не заявив про скорочення американської військової присутності в Старому Світі. А Путін стерпів, що Трамп прибув на двадцять хвилин пізніше нього. Запізнився, як водиться, на півгодини. І навіть подарував американському президенту м'ячик з ЧС. Після закінчення зустрічі президент США заявив, що відносини двох країн стали куди краще. Ніж були чотири години тому.

Однак переговори, що відбулися в столиці Фінляндії явили місту і світові щось принципово нове в дипломатії Росії і США. Хоч нещирість є, на жаль, обов'язковим елементом міждержавних відносин, в ході російсько-американського саміту взаємне лицемірство досягло гігантських розмірів. І, в силу цього, було практично узаконено. Фраза Володимира Путіна: «... щоб ніхто не міг вірити. З чого ви взяли, що Президент Трамп мені довіряє, а я йому в повній мірі довіряю? Він захищає інтереси США. Я захищаю інтереси РФ», – приречена увійти в підручники. Брехня настільки природна для обох учасників саміту, що вони зовсім не намагаються бути переконливими. Замислимося: лідери держав, що володіють 90% всієї ядерної зброї планети, навіть не прагнуть того, що б їм хоч хто-небудь повірив.

Найяскравіше це проявилося під час обговорення найгострішої теми двосторонніх відносин – звинувачень у втручанні Росії в президентські вибори США. Минулої п'ятниці правоохоронні органи США пред'явили конкретні звинувачення у зломі комп'ютерів Демократичної партії і подальшому розповсюдженні отриманої інформації 12 офіцерам ГРУ. Мабуть, вперше американські спецслужби вирішили продемонструвати свої можливості. Названі не тільки імена, але звання і посади обвинувачених, а також номери військових частин, причетних до цієї підривної операції. Детально, із зазначенням дат і часу, описана і сама злочинна діяльність офіцерів-хакерів. До цього і АНБ, і ЦРУ утримувалися від таких кроків, побоюючись дати потенційному супротивникові занадто багато інформації про свої технічні можливосі і, головне, про свої джерела інформації. Однак зараз, мабуть, виникла гостра необхідність заліпити дзвінкого ляпаса російським «контр партнерам»: з цієї точки зору, міркування президентів про райдужні перспективи співпраці в сфері кібербезпеки і боротьби з тероризмом не виглядають особливо реалістичними.

З огляду на нульовий рівень взаємної довіри – криза цілком імовірна На цей демарш Путін твердо відповідає: російська держава ніяк не втручалася. Правда, обмовляється, що до Трампа можуть відчувати симпатію окремі громадяни, на індивідуальній, так би мовити, основі. А потім пускається в довгі пояснення, що злом комп'ютерів Демократичної партії пішов тільки на користь Америці, прості американці дізналися правду про недостойні маніпуляції. І завершує все це надзвичайно спритним на чийсь погляд ходом: пропонує спецпрокурору Бобу Мюллеру написати запит до російської прокуратури. А вже там неупереджені, неможливо ангажовані вітчизняні прокурори зі всією пунктуальністю допитають обвинувачених військових розвідників і, можливо, навіть дозволять американцям на цих допитах бути  присутніми. З точки зору формальної логіки такий захист нагадує старий анекдот: не виграв, а програв, не в шахи, а в преферанс, і не мільйон, а 20 копійок. Якщо до цього моменту в кого-небудь були хоч найменші сумніви щодо російського втручання в американські вибори, то путінські пояснення їх, звичайно, розвіяли.

Трамп же надзвичайно плутано почав доводити щось зовсім інше – не відсутність російського втручання, а відсутність змови між членами свого штабу і «представниками російської держави». Коли журналісти прямо запитують, кому він вірить – своїй розвідці або Володимиру Путіну, американський президент народжує щось гідне бухгалтера Берлаги: «Я вірю і тій, і іншій стороні... Я довіряю своїй розвідці, але хочу сказати, що президент Путін гідно заперечував сьогодні. Він зробив прекрасну пропозицію. Він говорив, що люди, які працюють над справою, повинні працювати з їхніми слідчими з приводу цих 12 підозрюваних».

В інших питаннях лицемірства також було більш ніж достатньо. Візьмемо хоча б Сирію, щодо якої сторонам вдалося зблизити позиції більше, ніж з інших тем. Путін абсолютно серйозно стверджує: «Для результативного співробітництва за  сирійським сюжетом у нас є всі необхідні складові. Згадаю, що російські і американські військові отримали корисний досвід взаємодії і координації, налагодили оперативні канали зв'язку, що дозволило не допустити небезпечних інцидентів і непередбачуваного зіткнення на полі бою, в повітрі і на землі». І це після того, як в лютому американська авіація кілька годин пресувала батальйон, куди входили бійці «групи Вагнера», в результаті чого загинули чи то десятки, чи то сотні російських громадян! І після того, як через два місяці начальник російського Генштабу Валерій Герасимов фактично пригрозив збивати американські кораблі і літаки, якщо ті будуть загрожувати російським військовослужбовцям в Сирії.

Не менш чудовою виглядає ідея створення робочої групи з 500 капітанів російського і американського бізнесу для обговорення перспектив економічного співробітництва. І це при тому, що тему санкцій, схоже, зовсім не зачіпали. Виходить, американці будуть засідати з російськими колегами, яких загрожує розорити американський ж уряд.

Якщо шукати в саміті хоч щось позитивне, то це – обіцянка повернутися до питань стратегічної стабільності. Обговорити, зокрема, перспективи продовження чинного Договору СНО, спробувати усунути взаємні претензії щодо виконання Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності, обговорити перспективи забезпечення режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Тобто, фактично повернутися до порядку мирного співіснування, по суті – порядку нової «холодної війни». Це, як мінімум, вселяє надію, що сторони не спалять один одного за наступної кризи: кризи, яка може мати місце, враховуючи нульовий рівень взаємної довіри.

Таким чином Трамп не виконав власних обіцянок суворо, дивлячись в очі, поговорити з Путіним. Втім, не справдилися і найгірші припущення, що російський президент може «вмовити» американського колегу на підписання якогось секретного пакту. Адже Путін, правда, не друг і не ворог Трампа. Та й не суперник навіть. Вони існують в паралельних світах. Трамп сконцентрований на отриманні переваг над усіма країнами, насамперед – Китаєм і ЄС в сфері торгівлі. Росія тут не має жодного значення. До того ж Білий дім знаходиться в центрі нещадної внутрішньополітичної боротьби. Трамп не ризикує пред'являти Путіну претензії у втручанні в вибори. Адже непрямим чином це підриває легітимність самого Трампа. Що до Путіна, то він зайнятий посиленням режиму власної влади і пов'язаної з цим «геополітикою»: спробами перетворити пострадянський простір на якусь «зону особливих інтересів Росії». Все це нинішньому господареві Білого дому не цікаво. Як, втім, і Сирія, звідки він збирається вивести війська. Єдине, де, на його погляд, протиріччя реальні, то це навколо «Північного потоку-2», проекту з транспортування російського газу на північний захід Європи. Адже Трамп має намір експортувати американський скраплений газ в той самой регіон. Але ось тут-то Кремль готовий проявляти максимальну гнучкість. Путін натякнув на можливість регулювання газового ринку. Добре поінформований головний редактор «Эха Москвы» Олексій Венедиктов зауважив, що мова може йти про свого роду «газову Ялту». Ось ця мова Трампу гранично зрозуміла. І лицемірити немає ніякої потреби.

Текст опублікований з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Інші новини

Всі новини