Добре влаштувалися
18 серпня 2017, 09:00
Перебуваючи в Євросоюзі, Естонія вдвічі збільшила достаток своїх громадян, посіла одне з провідних місць у світових рейтингах боротьби з корупцією і економічних свобод. Проте невдоволення перебуванням в ЄС зростає. Чому?
Максим Бутченко
У 2017 році Естонія несподівано для всіх очолить Раду Євросоюзу. На її місці мала бути Велика Британія. Але віднедавна, після так званого Brexit — референдуму за вихід із ЄС — у Лондона інші плани на управління у співдружності. Місце європейського Гуллівера займає європейський ліліпут. Естонія — країна з меншою чисельністю населення, ніж у Харкові, але зате з більшою площею, ніж Данія.
Чим же заслужила Естонія такі почесті? І як живеться країні на її 13‑му році перебування в ЄС? Якщо відповісти одним словом — добре. Якщо двома — не дуже. У цьому гаданому протиріччі і закладена ключова дискусія естонського суспільства — що дало, а що відняло у них членство в ЄС, здобуте в 2004 році. Тепер це називається євроскептицизмом.
У цифрах ситуація виглядає ось як: згідно з рейтингом Transparency International, Естонія розташовується на 22‑му місці за сприйняттям корупції — поруч з Францією (Україна — 131‑е). У 2016 році середня зарплата естонця становила €1,1 тис., у 2005‑му — €497.
Проте один з головних прихильників антиєвропейської риторики Консервативна народна партія на останніх виборах здобула майже 7% у парламенті. Скептичні настрої традиційно підживлюються з боку російськомовного населення, а це четверта частина країни. Та все ж Григорій Сеньків, директор Міжнародного центру оборони і безпеки Естонії, який займається молодим російськомовним населенням, каже, що естонський побут дуже добре протвережує свідомість.
“Велика частина людей зі східного, російськомовного регіону їде працювати не в Росію, а в Таллінн або інші країни Європи,— розповідає він.— Тому що якість життя настільки висока, що ніяка совкова ідеологія не може їх обдурити".
Колишній посол Естонії в Україні Яан Хейн згадує, як на початку 1990‑х перед естонцями постало питання, в якому напрямку розвиватися. Вибір припав на західний вектор. "Ми вийшли з цього проклятого Радянського Союзу тільки на словах, розуміючи, що таке право людини, але тоді були сповнені віри щось змінити",— розповідає Хейн.
Його колега, новий посол Естонії в Україні Герт Антсу підхоплює свою улюблену тему, цитуючи першого президента молодої республіки Леннарта Мері, який говорив: "Входження Естонії в ЄС — це повернення у свій дім — в Європу".
Яан Хейн,
посол Естонії
в Україні у 2006-2011
Але навіть у цього камбека були серйозні заперечення. Найгучніший і серйозний аргумент проти ЄС: ми переходимо з одного союзу до іншого. Це був певний внутрішній конфлікт. Перед невеликою країною стояло завдання зберегти свою національну ідентичність. Навіщо ж тоді ділити свій суверенітет з кимось?
Ці побоювання не виправдалися,— стверджує Антсу. “Якщо за часів радянської окупації естонська мова була на межі виживання, то в ЄС естонська — одна з офіційних мов. Наша культура сьогодні переживає черговий розквіт. І естонці це розуміють".
Але однією мовою ситий не будеш. Щоб увійти до клубу багатих європейських країн, потрібно було витягувати країну з економічного болота. "У 1990‑х ми повинні були знову будувати нашу країну, як ніби все завмерло в 1940 році",— продовжує Антсу.
Стрімкі і в деякому сенсі радикальні політичні, економічні та фіскальні реформи розігріли маленьку і бідну після розвалу СРСР економіку. Вже з 2000 по 2006 рік середньорічні темпи зростання ВВП коливалися від 8,5% до 9%.
За що всі три балтійські держави — Естонія, Латвія і Литва — тимчасово були названі балтійським тигром — за аналогією з швидким зростанням економік Південно-Східної Азії. Згідно з даними The Index of Economic Freedom 2016 за рівнем економічної свободи Естонія досі утримує високе місце — 9‑те місце з 178 країн (Україна —162‑е).
Хейн згадує, що перш за все в країні провели кардинальні реформи в сільському господарстві, яке було позбавлене всіх пільг і преференцій, запустили вільний ринок землі. “Таким чином пішли всі радянські пережитки. І хоча перший час фермери виявляли невдоволення, після вступу в ЄС стало зрозуміло, що ми підготували добрий грунт для розвитку",— говорить Хейн.
Він додає, що 40% бюджету ЄС зараз йде на підтримку сільгоспвиробників, тому естонські господарства можуть розраховувати на цю допомогу. До речі, у 2007–2013 роках Естонія отримала €3,4 млрд європейських дотацій (12% ВВП), що становить близько €2,8 тис. на людину.
Хейн пояснює, що ще з середини 1990‑х більша частина естонських фермерів переорієнтувалася з пострадянського на європейський ринок. За ними пішли й інші галузі. За даними естонського прем'єр-міністра Юрі Ратаса, більше 70% естонського експорту продається в ЄС. Ерккі Баховскі, аналітик Інституту зовнішньої політики Естонії, додає, що остаточно зв'язки з російським ринком обірвалися з введенням антиросійських санкцій Євросоюзу в честь анексії Криму і військової агресії Кремля на українському Донбасі.
Згадуючи Україну, Сеньків додає, що останнім часом в Естонії помітний наплив українських студентів, і не тільки у виші, але навіть в ПТУ. Адже згідно з Індексом рівня освіти, проведеного ООН, у Естонії — дуже хороші показники. Так, серед 188 країн вона посідає 11‑е місце — поруч з Канадою.
Анастасія Женчинко — одна з таких студентів. Вона навчалася в Талліннському технічному університеті. Після закінчення вишу отримала посвідку на проживання. Женчинко зазначає, що в країні достатньо високий рівень освіти. Не в останню чергу це пов'язано з відносно високою заробітною платою викладачів. Наприклад, середня зарплата лектора в Тартуському університеті — €1,2 тис., а професора — €2,5 тис. Людський ресурс тут марно не витрачається, адже Естонія і без того мікроскопічна держава Північної Європи.
Водночас Баховскі зазначає, що з Естонії, на відміну від інших балтійських країн, на ПМП громадяни масово не виїжджали. Причина — географічна близькість до Фінляндії. Близько 100 тис. естонців працюють у сусідній країні, але постійно повертаються на вихідні або їздять на роботу на швидкісних поромах. "Це теж один з плюсів ЄС — відкритість кордону і просто гігантський ринок праці",— говорить Баховскі.
Проте, останніми роками пожвавлюється рух євроскептиків. Це пов'язано як з загальноєвропейським трендом, так і з деякими внутрішніми дискусіями. Естонських політиків з Консервативної народної партії не влаштовує, що Естонія віддає частину свого суверенітету Єврокомісії, яка втручається в бюджетну сферу, регулює сільське господарство та інші галузі економіки. Другу причину невдоволення називає Сеньків — це проблема біженців. Згідно з європейським квотами, в країну прибувають біженці з Сирії та інших країн, що викликає роздратування як лівого, так і правого крила естонського політикуму.
Утім, цей прошарок естонців дмухає на воду, запевняє Сеньків. Квота щодо біженців у 2017 році в Естонії становить 440 осіб. Минулого року їх і зовсім набралася в країні сміховинно мала кількість — 77. Сеньків пояснює причину такого сирійського ігнору тим, що жителі південних країн неохоче їдуть у північну Балтію, де не тільки холодний клімат, але і соцзабезпечення скромніше, ніж у країнах Західної Європи.
Політичний популізм, на думку Сеньківа, впливає на Естонію, але все‑таки не так сильно. Адже згідно з опитуванням, проведеним на замовлення держканцелярії компанією Turu-Uuringute AS, майже 77% естонців підтримують членство країни в ЄС.
Баховскі ж вважає, що євроскептицизму в голови землякам додають не біженці, а уповільнення економічного зростання. Балтійський тигр уже не такий прудкий, яким він був на початку 2000‑х. Зростання ВВП в поточному році прогнозується до 3%. “Багатьох це турбує. Нам потрібно зрозуміти, як жити далі,— говорить експерт.— Естонці дуже педантичні". Хейн захищається.