Немає сенсу працювати під час виборів з усіма. Треба зрозуміти свої аудиторії та віднайти тих, хто на ці аудиторії має вплив. Наприклад, молодь молиться на Вакарчука, а жінки середнього віку – на Винника. Бізнесмени і бізнесвумен слухають Фукуяму, а аграрії – голову своєї асоціації.
На виборах немає сенсу
працювати з усіма. Це дорого і неефективно. Звісно, розвішати борди і зайти на
телебачення – це добре, обличчя і набір
популістських лозунгів мають бути неодмінно. Бо телевізор все ще рулить в масовій
свідомості. Та важливо вичленити лідерів громадської думки, стейкхолдерів – і
активно працювати з ними. Ці люди, як правило, мають соціальний капітал,
користуються довірою серед своїх аудиторій та, що важливо, є переконливими
речниками.
Так от, хочу поговорити про ЛОМі (рос. – лидеры общественного мнения), які впливають на аудиторії.
Раніше, коли я резонно, як мені здавалось, комусь в
коментарях заявляла, що моя сторінка в Facebook – це моя
справа, тому що хочу, те і пишу, один френд ще більш резонно мені сказав, що це
не зовсім так. І пояснив: якщо ти маєш хоча б кілька тисяч підписників, ти маєш
певний вплив. Тому ти маєш відповідально ставитися до того, що продукуєш –
пишеш, кажеш, озвучуєш. Тому що слово – це справді зброя. Тому що потрібно бути
відповідальною.
Звісно, що є люди в Facebook, які
роками плекали свої аудиторії, намагалися їх не розчарувати, мотивували себе
читати і, найголовніше, вірити собі. У мене тут теж є пул людей, яких я могла
лайкати, не читаючи. До недавніх пір. Зараз я боюсь таке робити – тому завжди
дочитую до кінця.
Матриця Facebook
змінилась у зв’язку з виборами.
Що стосується мене самої, то я намагаюсь озвучувати те, що мене хвилює,
писати про те, що вважаю важливим. І так, зізнаюсь, що мені часто буває
некомфортно, коли я отримую на горіхи через свої дописи, тому що вони не всім
подобаються. Це – нормально. Особливо перед виборами.
Та в мене є робота, і вона точно не залежить від
кількості лайків під моїми постами. І від кількості прокльонів. Тому мені
важливіше писати те, про що думаю, а не про те, що має сподобатися моїм
роботодавцям або читачам.
Але є одне, про що варто сказати. Про страшенну
нетерпимість до іншої точки зору. Зрозуміло, що ідеологія – це переконання. З
переконаннями боротися тяжко і не завжди ефективно. Проте вислухати інші
аргументи хіба не важливо?
З приводу виборів. Мова піде не про кандидатів, а
про тих, хто активно їх підтримує.
Ті, хто підтримують Петра Порошенка, (а Facebook – це
саме поле електорату Петра Олексійовича) відрізняються майстерністю паніки,
активно маніпулюють і шантажують. Часто без аргументів. Часто таким чином: «ви
знищуєте вже 100 років нашу державність!», «ви не розумієте, як з нуля ми
створювали армію!», «ви хочете косатій дати знищити нашу незалежність?»
У такому випадку мені хочеться зіщулитися і
пригнутися. Щоб пролетіло над головою.
Ті, хто підтримують Юлію Тимошенко, відрізняються
фанатичною вірою в лідерку. Якій всі заважали і заважають. Тому посадили до
в’язниці, не дали працювати, та і скільки вона була на тих посадах? А ще вона
гарна і добре виглядає. Суцільна емоція і мантри про «прекрасну Юлію», яка
«єдиний чоловік в українські політиці», а тепер ще й «політичний кіборг», як
виявилось вчора.
Ті, хто підтримують Гриценка. Їм мулько від
необхідності придумувати відповіді на питання, де був колишній міністр оборони
України, коли в країні почалась війна. Але вони артикулюють, що він інший,
чесний і справжній чоловік. Ну і Юля. Тут погоджуюсь: найкраще, що є у Анатолія
Степановича, це його дружина, Юлія Володимирівна. Ото краще би вона і
балотувалась.
Ті, хто підтримують Садового, аргументують гарним
кейсом – місто Львів. Створив інший простір, опікується гуманітарними
проектами, віруючий і совісний, недаремно знищували його репутацію сміттєвою
кризою, бо серйозний політик.
Ті, хто підтримують Ляшка. Вони чітко розуміють, що
бідним людям в країні варто остаточно засрати мозок, щоб вони повірили в месію
з вилами і не стали задавати питання з приводу статків «простого політика з
народу». Вони розуміють, що президентом Ляшку не стати, тому обіцяють
фантастичні речі – від «відібрати майно у багатих і розділити між усіма» до
«створення партизанських загонів, щоб обороняти країну».
Ті, хто підтримують Зеленського. Вони активно
нав’язують образ Василя Голобородька з серіалу «Слуга народу», і роблять
вигляд, що не розуміють: тизери фільму і політична реклама – це різні жанри.
Людина з шоу-бізнесовою популярністю і високим рівнем впізнаваності, яка
озвучує устами свого героя досить сміливі меседжі про розстріли політиків, про
нових у владі, та подається як той, хто прийде і наведе порядок. Він переформатує
українську політику. Заведе всіх нас у владу. В крайньому випадку – посадить
або перестріляє.
З приводу бойків-вілкулів, писати лінь. Чесно.
Добре, що до влади вони не повернуться.
Звісно, всі точки зору мають право на життя. І це
добре, що ми активно обговорюємо вибори. Від того, як вони прийдуть, і хто
стане президентом, залежить дуже багато.
Та в наших обговореннях мені не подобається те, що кожна дискусія – боротьба
не на життя, а на смерть. Мені не подобається, коли маніпулюють і пишуть
неправду. Закривають рот і вчать життю. Совістять, що хтось думає «неправильно»
і треба думати «по-іншому». Стібуться і висміюють.
І ще одне, досить важливе, як на мене.
Ми геніально навчились знецінювати одне одного.
Знецінювати слова, дії, досвід, думку. Знецінювати прожите, вивчене, опановане.
Я завжди ходжу на вибори. Не ігнорую. Не
розповідаю, що «немає за кого голосувати і всі вони одинакові». Я досконало
розбираюсь з кандидатами. Я читаю їхні програми і шукаю ту інфу, яка мене
цікавить. Я дивлюсь рекламу і читаю їхні інтерв’ю. Я знайомлюсь з результатами
соціологічних досліджень. Для мене важливі всі деталі. Тому що я завжди роблю усвідомлений
вибір.
Я – хороша представниця електорату. Тому що вибори
– це і моя відповідальність. Тому я ніколи не буду писати те, що не відчуваю і
не розділяю. Тому мені ніколи не буде соромно сказати, за кого я
голосувала.
Хороші люди не можуть вибирати погану владу. Це –
двосторонній відповідальний рух. Можемо почати вже 31 березня. Але треба
готуватися. І перестати зачаровуватися персонами.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени