Круглі столи, прямі трансляції, гарячі лінії, ранкові телерепортажі та незліченні пости. Від "прибрати все російське до чортової матері" до "залишити все як є та заодно і нас у спокої".
Суперечки не вщухають.
У зв'язку з цим мені пригадується поїздка в Шанхай наприкінці минулого року на саміт сімейних компаній. Вечеряв я там з однією сім'єю з Гонконгу, і ми обговорювали бурхливий розвиток Китаю як країни і Шанхаю зокрема.
В їх очах стояв жах. До повної передачі Гонконгу Китаю зі зміною системи залишилося 20 років. Де-юре Китай вже контролює Гонконг, в якому навіть армії своєї немає, але де-факто вони їм все ще дозволяють жити за своїми законами.
Я уточнив, чим вони так налякані?
Власник з Гонконгу відповів, що це неможливо уявити життя з такою кількістю обмежень свобод. "Ви ж самі бачите ні Фейсбуку, ні Гугла і це тільки мала частина того, що буде заборонено", - зазначив він.
Коли того, хто має владу над тобою, не хвилюють твої емоції – це прямий шлях до страхуЯ пішов перетравлювати його слова, а на наступний ранок вирішив запитати у китайців, що вони про це думають.
Загальну думку висловив глава делегації з Су-Чжоу, 12 мільйонного міста, що приймало саміт.
"Не переживайте так сильно за них, – заспокоював він мене. – Спочатку вони, звичайно, понервують. Але потім, коли розберуться, що США – наш головний ворог, і тим більше треба просувати наші китайські компанії, заспокояться. І, до речі, цілком зможуть прожити без непотрібних надмірностей".
Довго його слова не виходили у мене з голови, і тільки сьогодні після всього, що сталося за півтора дня я усвідомив страх своїх гонконгівських друзів: коли в якихось руках зосереджена велика сила в поєднанні з невіглаством, їх не будуть хвилювати твої емоції. А коли того, хто має владу над тобою, не хвилюють твої емоції – це прямий шлях до страху.
Текст опубліковано з дозволу автора