«Яку партію не створюй, все одно виходить КПРС». Цей афоризм приписують Віктору Черномирдіну, помітному державному діячеві Росії, який в останні роки життя був послом в Україні. І вже не так важливо, чи казав це дослівно зазначений політик. Можливо це думка якогось колективного Черномирдіна. Важливим є те, що вона справедливо фіксує залізобетонну особливість політичного життя в пострадянській Росії.
Коли спостерігаєш за діями і заявами Кремля в бік України, чітко згадуються інші банальності з маркером це вже було. За ними незримо постають тіні страшних диктаторів, які спровокували найкривавіші авантюри ХХ століття.
Зараз вже мало кого дивує, що референдум в Криму і подальше відторгнення півострова - це ж Судетська історія Гітлера і тамтешнього вождя, вчителя фізкультури Конрада Генлейна 1938 року. Це вони переконали німців Чехословаччини, що їх пригнічує і притлумлює титульна нація. Хоча німці були в парламенті і сенаті, вони володіли досить прибутковими курортами, ткацьким і склодувним бізнесом, в Празі існував престижний Німецький університет Карла-Фердинанда, а частина кінотеатрів в центрі столиці давала фільми тільки німецькою. Однак нацистська пропаганда взяла своє - на референдумі, по суті ініційованому сусідньою державою, з якогось переляку більшість проголосувала за входження до Рейху.
Чомусь здається, що вони там наївно щирі в своїй параної
А Зимова війна СРСР з Фінляндією! Це ж сценарій Донецько-Луганської авантюри! Тоді восени 1940-го сталінські замполіти вклали в вуха радянських солдатів найпідлішу брехню. І вони були впевнені, що йдуть рятувати фінських робітників і селян від клятих буржуїв. А коли заходили в «звільнені» села, дивувалися – «знедолені» жили, як пани, у порівнянні з «вільною» батьківщиною.
Тоді ж в Лізі націй фінські представники просто волали - допоможіть! совєти бомблять Гельсінкі! На що Молотов, міністр закордонних справ СРСР, нахабно відповідав, мовляв, це ж не бомби, а гуманітарні кошики з продуктами для голодних робітників.
А недавнє соцопитування про ворогів росіян! Майже третина населення вважає такими українців. І це відсилає нас до ще більш раннього спостереження російського філософа Володимира Соловйова. «Равнодушный к своей действительной пользе и действительному вреду, он [русский народ] воображает несуществующие опасности и основывает на них самые нелепые предположения. Ему кажется, что все соседи его обижают, недостаточно преклоняются перед его величием и всячески против него злоумышляют», - писав Соловйов ще у 1892 році.
І далі: «И вот, вместо того, чтобы жить своим честным трудом на пользу себе и ближним, он готов тратить все свое состояние и время на борьбу против мнимых козней. Воображая, что соседи хотят подкопать его дом и даже напасть на него вооруженною рукой, он предлагает тратить огромные деньги на покупку пистолетов и ружей, на железные заборы и затворы»».
Але нещодавня заява глави кремлівського МЗС взагалі поза межею розуміння. «Ми продовжуємо поважати територіальну цілісність України в тих кордонах, які склалися після референдуму в Криму і після возз'єднання Криму з Російською Федерацією», - переконував днями Сергій Лавров тамтешню громадськість.
Це звичайно звучить, як знущання або божевілля. Але чомусь здається, що вони там наївно щирі в своїй параної.
Ще в 1970-х американський історик Джон Толанд видав біографію Гітлера на основі 250 інтерв'ю з його ад'ютантами, секретарями, перекладачами - з ближнім оточенням. Виявляється, фюрер до самого кінця був впевнений, що він абсолютно мирна людина, проти якої влаштовано змову і на яку напали. Коли у вересні 1939-го Лондон і Париж оголосили йому війну, заступившись за договором за Польщу, Гітлер не зрозумів. Чому? Він вважав, що агресори - Англія і Франція.
У листопаді 1940-го фюрер кликав Союз приєднатися до осі Німеччина-Італія-Японія, пообіцявши йому британські колонії в Азії і вихід до Індійського океану. І Сталін тоді серйозно поставився до цієї пропозиції. Це уривок зі звіту радянського перекладача і дипломата Валентина Бережкова про переговори Гітлера і Молотова в Берліні: «[Гітлер] впевнений, що в обох країнах сьогодні такий режим, який не хоче вести війну і яким необхідний мир для внутрішнього будівництва». Лейтмотивом бесіди була фраза фюрера: «Наше завдання - забезпечити цей мирний розвиток».
І це сказано вже після аншлюсу Австрії і анексії Судет, після захоплення Чехії і Польщі, після взяття Парижа і під час щоденних бомбардувань Лондона.
Далі Бережков повідомляє, що Гітлер нарікав: «Франція і Англія могли легко укласти мир [з Німеччиною], бо від них нічого не вимагали. Німеччина хотіла припинити війну, оскільки у неї було достатньо роботи з освоєння нових областей. Крім того, і з економічної точки зору війна невигідна, бо те, що витрачається на війну, не компенсується тим, що отримаєш в результаті війни. Вони, німці, були змушені зайняти ті території, які їх не цікавлять політично. Принцип самозбереження змушує кожну націю захищати свої життєві інтереси».
От вона впевненість параноїка. Він воює заради миру. Він приймає рішення за цілі народи. І вся гірка правда в тому, що власний народ обрав його легально. Як і росіяни Путіна. І більшість німців цілком нормально поставилися до того, що мандат на владу Гітлеру вони давали за одних умов, а потім він їх просто поміняв. І вже не питав у більшості, що вона з цього приводу думає. Тим більше, що в натовпі прості домогосподарки і клерки нарікали, мовляв, ці поляки і євреї давно вже зарвалися.
І знову уривок зі звіту Бережкова. Гітлер говорив: «Неприпустимо, щоб від надлишку сил вели війну, а потім не розплачувалися за неї. Питання тільки в тому, хто ж саме повинен розплачуватися».
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени