Тому що домовиться не можуть. У сторін занадто різні інтереси. Газпром хотів би просто продовжити геніальний контракт від 2009 року. Коли можуть качати газ через Україну. А можуть не качати. І нічого їм за це не буде. А інший ніхто качати не може. А Газпром може качати і 100 млрд кубів на рік і 10 млрд кубів на рік. І головне – жодних зобов'язань.
Адже йому треба поки качати багато, поки Північний Потік-2 не запустять. А потім взагалі не качати. І будь-яка формалізація таких відносин згубна. Газпром хоче вільні стосунки. Коли він може обіцяти все, що завгодно. Але не записувати це що завгодно на папері. Газпром хоче «полюбовно». Поматросив і кинув.
Газпром любить, коли записують на папері зобов'язання перед ним. Як було в 2009 році під час купівлі газу. І не любить, коли записують зобов'язання Газпрому. І адже в 2009 році не записали, а значить і зараз можна.
Україні потрібно, щоб Газпром зобов'язався прокачувати через Україну на повну. Тому що зараз йому потрібна наша труба. А за кілька років не буде потрібна. І щоб за кілька років не втратити все, що ми отримуємо від транзиту (3 млрд доларів – це завжди 3 млрд доларів), Україні потрібно зобов'язати Газпром качати цей газ.
Надія Газпрому тільки на українських виборців
І зобов'язати можна тільки довгостроковим контрактом. Який Україні необхідно примусити підписати Газпром, поки він потребує нашого транзиту. І зробити все, щоб Європа примусила Газпром підписати такий контракт. Поки Європі важливий газ, що йде через нашу трубу. І наш важіль – це ті кілька років, коли Газпром потребуватиме повної потужності нашої труби.
Ось так. Наші інтереси просто суперечливі. Докорінно. І Газпром таємно (а іноді і вголос) сподівається, що після виборів менеджмент Нафтогазу зміниться. І нові обличчя, або нові старі обличчя, які звичайно ж не будуть нервувати населення своєю високою офіційною зарплатою, погодяться підписати короткий контракт. А можливо заради цього, заради обіцянок (а не зобов'язань) Газпрому ще й погодяться качати газ і забути про борг у 2,6 млрд доларів. І поки такі надії у керівництва Газпрому є, вони точно не мають наміру домовлятися з поточним менеджментом. Тому наступна зустріч і відбудеться в травні. Коли стане зрозуміло, наскільки безпідставними були надії Газпрому.
А Європа хоче газ. Щоб газ ішов. І їм все одно, як він буде йти. З якої труби. Тим більше, що буде все одно йтиме з одного місця. І якомусь німцеві не має значення, пройде труба через Україну або по дну Балтійського моря. Це Україні важливо, тому що ми втрачаємо дохід. І Польщі важливо. З тієї ж причини. А всім іншим все одно. Вони хочуть просто не замерзнути.
Але поки Європа зробила пропозицію, яка повністю влаштовує Україну. І не влаштовує Газпром. І це великий успіх, який не можна недооцінювати.
Поки Європа грає на нашому боці. І робить пропозицію, яка заснована на українських бажаннях. Тому що там і європейські правила транзиту (ніякої монополії у Газпрому на українську трубу, навіть якщо в України і буде зобов'язання за транзитом) і гарантія на прокачку певного обсягу газу. Не смішних 20 млрд кубів, а близько 80-90 млрд. І з такою позицією Європі йти на зустріч Газпрому і його списку бажань не логічно.
І зрозуміло, що нинішній менеджмент Нафтогазу не буде цього робити. Як не буде йти на списання 2,6 млрд доларів боргу, що Газпром ставить умовою для нових домовленостей. Тому що ці бажання Газпрому повністю суперечать інтересам України.
І вся надія Газпрому тільки на українських виборців.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени