Гвадалахара

Якщо в розмові з мексиканцями згадати про текілу, вони тут же почнуть розповідати про неї навперебій, розписуючи види, смакові відтінки і процес виготовлення з таким захопленням, як ніби йдеться не про алкоголь, а про божественний нектар

Головний продюсер телевізійного
тревел-шоу Орел і решка
Олена Синельникова
досліджувала мексиканську Гвадалахару

Пару років тому мені довелося побувати в Мексиці ― ми знімали передачу про Мехіко. Чесно кажучи, спогади не з приємних: постійні переживання "пограбують ― не пограбують", негостинні місцеві жителі, бруд, дуже погана питна вода та інші незручності.

Цьогоріч під час кругосвітньої подорожі ми опинилися в мексиканській Гвадалахарі. Доброзичливе, барвисте місто, яке називають перлиною заходу, побалувало нас неабиякою гостинністю.

Перше, що в Гвадалахарі кидається в очі,― це поєднання іспанської колоніальної архітектури та сучасного графіті. Якщо придивитися, то навіть в історичному центрі можна знайти елементи стріт-арту на дверях, парканах, огорожах. І це виглядає цілком органічно — примхливе і величне легко уживається з новим і божевільним.

Ми обійшли пішки весь центр Гвадалахари, а якщо треба було кудись поїхати — користувалися рейсовими автобусами чи тролейбусами. Як і в інших містах Мексики, тут нас попередили про небезпечні райони, в які краще не потикатися. Місцеві багатії живуть в районах Ідальго і Хуарес, а бідняки обжили Лібертад і Реформа. Втім, Гвадалахара нам здалося безпечним і спокійним містом.

Тутешні жителі, веселі і привітні, завжди готові прийти на допомогу. Правда, ніхто з них не говорить англійською, тому, якщо вирушите в Гвадалахару, обов'язково вивчіть хоча б кілька десятків іспанських слів, щоб не спілкуватися жестами.

Хоча головною особливістю цього міста виявилося не незнання англійської, а романтичний настрій. На кожному кроці тут можна побачити парочки, що обіймаються і цілуються або просто закоханих, які тримаються за руки. Тут не прийнято приховувати свої почуття, і надмірно пристрасних закоханих ніхто не засуджує.

Крім них нам постійно траплялися міські фрики, захоплені власними божевільними винаходами. Один, наприклад, навіть переробив літак в автомобіль.

Ще одна особливість Гвадалахари, втім, як і всієї Мексики, - культ смерті, який тут шанобливо називають Santa Muerte (Свята Смерть). Він виник в результаті змішування вірувань стародавніх індійців та католицької релігії.

Santa Muerte на кожному кроці: вулиці прикрашені малюнками черепів, дівчата ходять в костюмах Смерті, в каплицях стоять статуї скелетів з косами, в сувенірних крамницях продаються фігурки Білої, Золотої і Чорної Смерті.

Що ж стосується розваг, то найнезвичайніша знаходиться в передмісті Гвадалахари, це імітація переходу кордону з США. Тут на пару годин можна стати мексиканцем, який нелегально перетинає кордон. Все дійство максимально наближене до реального життя: так, "мексиканця", який не зумів перетнути кордон, затримує і заарештовує поліція, при цьому навіть застосовуючи силу.

Ціни в місті помірні. Кава в середньому коштує $2, а повноцінно пообідати можна від $5 до $24 залежно від рівня ресторану.

Місцева кухня також заслуговує особливої згадки. Популярністю серед гурманів користується так зване святкове блюдо бірріа — рагу, приготовлене із м'яса молодого ягняти. Рекомендую також замовити ароматну юшку з овочами і морепродуктами, а ще дуже смачні кукурудзяні коржі начос. І не забувайте: практично у всі страви мексиканці додають гострий перець чилі.

Взагалі, жителі Гвадалахари з трепетом ставляться до всього, що зроблено в Мексиці. Можливо, тому їхня любов до текіли безмежна. Якщо в розмові з місцевими зачепити тему текіли, вони починають розповідати про неї навперебій — про види, смаки, процес приготування. Оспівують текілу, ніби це не алкогольний напій, а божественний нектар.

До речі, всі знають про текілу, але мало хто чув про мескале ― ще один національний мексиканський напій зі збродженого соку агави. Його особливість, крім незвичайного смаку, ще і в тому, що на дні пляшки бовтається гусінь, яку тут звуть хуаніто. Цей маркетинговий хід придумав один заповзятливий виробник алкоголю понад 50 років тому. Ідея була проста: продемонструвати високу якість мескалю, адже в чистому спирті личинка комахи не розкладається.

Хуаніто буває двох видів: білий, який живе на листках агави, і червоний, що живе в серцевині рослини. Останній вважається справжнім делікатесом. При розпиванні мескалю заспиртовану гусеницю ділять порівну між усіма, хто бере участь в гулянні. Той, кому дістається найменший шматочок, часто не на жарт ображається. Це може стати приводом для справжньої дуелі. А відмову від своєї частки незвичайного делікатесу мексиканці розцінять як прояв неповаги.