Людина ходила на вибори, щоб з'їсти бутерброд. Iнтерв'ю Сергія Гусовського

Про політику і вибори

В се те, чому вчить політика, вона вчить слухати, слухати і чути. Тому я погоджуюся з тим, що ти кажеш, може окрім того, за кого голосував у першому турі, але менше з тим мені видається, що це дійсно про демократію, я би навів ще два такі аргументи: по-перше, був вищий відсоток тих, хто прийшов голосувати на дільниці в порівнянні з 2014 роком, мені здається навіть і з 2015, якщо говорити про Верховну Раду. Є в цьому такий компонент дуже сентиментального характеру, та кількість селфі, які люди робили, люди справді пишалися тим, що вони прийшли, віддали свій голос, дехто фотографувався навіть із бюлетенями… Але за великим рахунком це якраз, я думаю, зміна парадигми, яка була нав'язана за радянських часів, що від людини нічого не залежить. Йти голосувати і хотіти йти голосувати, сприймати це, хтось писав навіть, що це виглядає як свято. Якщо в радянські часи це було свято, бо там був буфет і можна було купити якийсь бутерброд із ковбасою Сервелат, то в даному разі це якраз вибори задля того, щоби ніхто не розповідав чи має людина йти за талоном на той Сервелат, чи вона має йти кудись туди, де його будуть розподіляти.

На вибори будемо йти, я вірю, восени обов'язково, це моя власна думка. На даний момент Люди важливі – це суспільний рух. Я думаю, що й на третьому форумі буде йтися про те, якою має бути перспектива руху, я тішуся, що він розвивається: на першому форумі було 200 людей, на другому більше 400, наразі ми очікуємо близько тисячі людей, запрошені кандидати, рух іде, зустрічі в містах, ми були у Львові, Харкові, Дніпрі, Одесі. Я вірю, що цей рух має дуже класну перспективу і сподіваюся, що він стане політичною силою, буде участь у парламенті, зайде фракція, ми будемо готові писати нову коаліційну угоду, ми зараз чітко аналізуємо ту, що наразі існує в парламенті, це перша складова відповіді. А друга – в Європарламенті це АЛДЄ, аббревіатура – це Альянс лібералів і демократів за Європу. Тут теж треба дуже уважно дивитися, в тій же Голландії, наприклад, є дві ліберальні партії, одна ліва, а інша права. Це дуже різні ідеї, ліволіберальні сили – це щось ближче до соціалістів, тобто держава всі гроші збере,а потім справедливо розподілить. Це не наша історія, українці, як каже Євген Глібовицький, радні люди, можуть дати собі раду самі, не треба за нас визначати як саме ми маємо витрачати кошти.

Я вважаю, що тут ключовим є тенденція і вектор розвитку, тому другий тур виборів президента, восени будуть вибори до парламенту. Цим же нічого не обмежується, все справді розвивається і через рік після виборів до парламенту будуть місцеві вибори. Тому поширення ідей руху праволіберальних і розуміння про що це саме дозволить, я думаю, восени 2020 року зайти дуже потужним командам, дуже класним людям, класним фракціям в різні міста...

Про Київ

Б езумовно, якщо говорити про політику, я тішуся, що зараз Київ урешті-решт з погляду формування засад нового руху стоїть біля самих витоків. Бо скільки в Україні було різних історій донецьких… Одеських, з Дніпра були люди, Вінниця, дуже поважне місто Львів, а з Києва ніколи ніякі ініціативи всерйоз не народжувалися. Я думаю, що це важливо, це місія зокрема Києва… 

Київ має дуже специфічну і спеціальну місію, Київ має бути лідером. На жаль, з погляду місцевого самоврядування це взагалі трагедія, думаю, це заслуговує на окрему передачу. Скасовані районні ради, єдина міськрада, один депутат представляє 25 із гаком тисяч мешканців, це неможливо якісно робити, в Європі типово від 2,5 до 5 тисяч мешканців мають свого депутата. Питань багато, Київ живе за абсолютно застарілою стратегією, генплан прийнятий на початку 2000-х і добігає кінця 2020 року, питань дуже багато і я думаю, що в цьому сенсі Київ, на жаль, не є серед лідерів, тут багато що треба зробити.

Ти вибач, це наболіла тема, є Київська міська рада, це депутати, яких обирає громада. У міської ради має бути виконавчий орган, знаєш як він називається повністю? Виконавчий орган Київської міської ради Київська міська державна адміністрація, це повна назва. І оця от Київська міська державна, наявність держави в ній визначає, що президент, ніхто інший, президент призначає голову КМДА. І наразі в рамках закону, 2010 року прийняли зміни до Закону Про Столицю, він може призначити, а може не призначити. Більше того, відсутність райрад на рівні районів означає, що в районах діють районні так само державні адміністрації, хто призначає голів РДА? Президент.

Тому хто саме визначає пріоритети в районах - призначений голова райдержадміністрації, а ти ж розумієш, що призначені чиновники, це може бути навіть людина не з цього району. Це та ж історія з парашутистами. Хто збирається з пріоритетами – не мешканці районів, а хтось десь згори.

Про лібералізм

М и зійшлися якраз на праволіберальних засадах, зійшлися на тому, що ми можемо абсолютно сміливо стверджувати, що це праволіберальні засади. Багато людей хвилюються, турбуються, навіть бояться казати, боже, не можна, ліберали вголос, ви ж собі не уявляєте, який це буде спротив отримувати в суспільстві. Ми розуміємо, що є, мабуть, сприйняття через призму якихось російських клоунів накшталт Жириновського, чи коли кажуть "лібералізм" стосовно Європи, то варто розуміти, що це лівий лібералізм…

Я думаю, до речі, що вони не дуже розуміють, кого саме вони намагаються знищити, тому вони як мисливці не дуже, бо якщо ти не розумієш, у кого стріляєш, то навряд чи влучиш. Що таке правий лібералізм? Фактично це про економіку в першу чергу. І, безумовно, в будь-якому разі ми говоримо про свободу особистості, те, що стосується персонально будь-кого з українців, людина може робити все, Що вона захоче в рамках законодавчого поля з собою, зі своїм майбутнім. Але водночас це про економіку, що саме в питанні економіки? Економіка – це те, що виведе країну з кризи, це те, що дозволить країні розвиватися і економіка – це те, чим не має займатися держава, держава як інституція має займатися тим, що їй доручать люди, громадяни країни.

Про країну і державу

Я би тут звернув уввагу на те, що під час майданів дуже типово цитують п'яту статю Конституції, що єдине джерело влади в Україні – це народ і забувають про першу статтю, а в першій статті йдеться, що Україна - це незалежна, демократична тощо держава, встановлюється знак рівності між Україна і держава, але держава – це інституція… Якщо замислитися над глибинним сенсом такого рівняння, то, мабуть, варто сказати, що Україна – в першу чергу це країна, це люди… Це політична нація, ресурси тощо. І держава – це одна зі складових, вкрай важлива складова, але це складова країни. І тому…

Одна розумна людина казала, що Сполучені Штати Америки – це країна, а Північна Корея – це держава. Мені здається, що це дуже класне визначення, ми якраз у праволіберальному русі, у нас є маніфест, я не виключаю, що багато людей його бачили, там якраз йдеться про те, що держава має бути сервісом, держава має надавати сервіс, держава має займатися тим, що їй довіряють люди. І, відповідно, якщо замислитися над сенсом цієї події, то притаманно сприймати державу, я думаю, багатьом українцям як щось, що генерує тільки стрес. Але коли ти купуєш сервіс, умовно кажучи, ти приходиш до якогось закладу і хочеш випити кави, ти замовляєш каву і не хочеш її отримати в писок або кудись на штані. Ти хочеш отримати у філіжанці, потім ти розрахуєшся, а якщо тобі ці послуги не будуть якісно надані, то може й не захочеш розрахуватися. А з державою ж усе з точністю до навпаки, ми ж наперед передплачуємо, своїми податками ми передплачуємо сервіс, який маємо отримати. І коли держава намагається за інерцією ще з радянських часів робити все і вся, коли держава каже "українці ще не доросли до того, щоби розпоряджатися землею, поки почекайте, ще треба трохи повчитися", то це не має визначати держава, це мають визначати якраз люди.

Мені видається, важливо розуміння, що питання не має формулюватися "а що треба у держави забрати". Треба говорити про те чим взагалі держава має займатися. Є ключові речі, які вона має забезпечити – це міжнародне представництво, це безпека і оборона, верховенство права… 

Це за визначенням, якщо держава не буде лізти куди не треба, є відомий вислів Подерв'янського, я не певний, чи там вечір, але все одно, не чіпайте нас.

За великим рахунком, якщо взяти три типи стосунків: людина –  держава, бізнес або підприємець, підприємство – держава і місцеве самоврядування, ми, ймовірно, теж будемо говорити, держава, то дуже важливо, щоби кожен із учасників цих стосунків добре розумів, а де саме знаходиться той баланс, який дозволяє людині вільно себе почувати і не мати стресу в стосунках з державою. Бізнес не має мати стресу в стосунках із державою і так само навіть місцеве самоврядування. Держава не має як сьогодні, скажімо, є субвенції. Субвенції – це як знущання, держава збирає податки, а потім дає, це ж навіть не… Це специфічна неволя, містам дають, повертають гроші з дуже чіткими вказівками, як міста мають їх використовувати. Це продовження такого ставлення як недовіра до кваліфікації, рівня кваліфікації і рівня розуміння, що міста можуть розподіляти ці кошти ефективно і так як бажають місцеві громади. Тому, я думаю, за великим рахунком така інерція ще знову ж таки з радянських часів, коли держава відповідала за все, власності взагалі не існувало іншої, ніж держава, і людина не значила нічого, ходила на вибори, щоби з'їсти бутерброд.

Держава, безумовно, має дбати про своїх людей, але вона не має просто купувати їх симпатію. Я думаю, що Італія серед тих, хто справді в непростій економічній ситуації і наразі там є дивовижне поєднання, поєдналися радикальні ліві і радикальні праві.

Про сепаратизм

Я кщо я правильно зрозумів ваше запитання, то ви кажете про небезпеку сепаратизму. Тому ми якраз говоримо, наприклад, серед дуже обмеженого переліку відповідальності держава має однозначно відповідати за національну безпеку і оборону, це неприпустимо навіть думати про те, що на місцях можуть бути будь-які сепаратистські рухи. І коли хтось пропонує, наприклад, вирішувати багато питань використовуючи інструмент референдумів, то згадана Швейцарія цим дуже якісно користується, але на то є дуже тягла історія, вони цьому навчилися, в них пішла, я думаю, що навіть не одна сотня років. Вони цим користуються дуже регулярно, це як зуби чистити, вони щомісяця відповідають на дуже різні питання і приймають, відповідно, починаючи з дуже місцевого рівня до загальнодержавного, до рівня всієї конфедерації.

Безумовно, мова йде про те, що держава має забезпечити і суверенітет УКраїни, для того у держави є достатньо інструментів впливу. Водночас говорячи про зміни, які можуть йти зокрема в Конституції, в основному законі, це якраз щоби держава не царювала в областях, щоби там працювали префекти. Щоби держава зі свого боку просто забезпечувала контроль за якістю рішень, які приймають місцеві громади.

Про Люди важливі

М аксим Нефьодов, Віктор Андрусів, який є виконавчим директором Українського інституту майбутнього; Олексій Гончарук, який керує Офісом ефективного регулювання, він може більше відомий як BRDO. Це Оксана Нечипоренко (GoGlobal). Всі разом ми зійшлися в розумінні, що не просто люди важливі, а що досвід, який кожен із нас отримав за останні чотири чи навіть п'ять років, дозволяє говорити про спроможність формувати суспільний рух, який розуміє, що треба починати з ідеологічних засад. Це не чийсь проект, а це справді люди, які об'єднуються навколо чіткого розуміння як треба розвивати країну, якими мають бути державні політики, в даному разі якщо англійською мовою, то public policies; що саме робить держава в тому чи іншому сенсі, чи це стосується землі, чи це стосується регулювання (в даному разі дерегуляції), чи це стосується демонополізації тощо.