У нової влади «дєтская болєзнь лєвізни». Головне з інтерв'ю Анатолія Гриценко Мустафі Наєму

• Наразі, в термінах державної політики, я тільки спостерігаю збоку, роблю свої оцінки, висловлююся. Більше приділяю уваги родині, відпочиваю після двох напружених кампаній, готую оновлений курс для Могилянки, який я читаю з січня місяця. Життя не обмежується тільки виборами і партійними справами. Ви знаєте, скільки ще не прочитано, не побачено у цьому дурдомі, у цих гонках.

• Чи пропонували мені посади? Ні, не пропонували. Виборчі кампанії завершилися. Оскільки на парламентських виборах наша партія не пройшла, як я і обіцяв, для мене це питання честі і відповідальності, я склав повноваження голови політради партії [Громадянська позиція] на з'їзді. Я залишаюся в раді партії, але дати новий подих зараз спробують інші люди.

• Я був би не щирий, якби сказав, що те, що відбувається в країні, воно не зачіпає. Воно шкрябає. Я був би радий, якби вдавалося все з того, що було обіцяно. Трошки шкода, коли я бачу якісь дурнуваті кадрові призначення або абсолютно неадекватні дії, хибні наміри. Але впливати я не можу, можу висловлюватися.
  

• Коли прийшов до влади і Ющенко, і Янукович, і Порошенко, фактично за перші 100 днів, а вони значимі, не було внесено жодного законопроєкта, хіба якісь другорядні. Попри те, що вони довго йшли до перемоги, не було жодних дій саме в той активний період, коли одні очікують, а інші бояться. Тут Володимир Зеленський зламав цю традицію. Він не допустив тих довгих «спікеріад» по кілька місяців, потім формування уряду по кілька місяців. Вони буквально за кілька днів «захопили владу», взяли контроль над країною, це перший плюс. Другий плюс — у вересні законодавчий імпульс був неспівставно сильний, у порівнянні з попередніми періодами зміни влади.

З негативного — я бачу кадрові проблеми. Не в тому плані, що Зеленський прийшов без команди, і Порошенко прийшов без команди. Хіба що Ющенко, Янукович, у них були свої команди. Але я бачу ключову проблему у тому, що на важливі посади призначають абсолютно не підготовлених людей. Дві третини уряду — це не міністри. Я думаю, якщо Зеленський відповідально ставиться до тих завдань, які він дає, і до їх виконання, то десь на рубежі лютого-березня, вони повинні повилітати зі своїх крісел. Тому що інакше вони країну поведуть вниз. Друге — є страх взагалі сприймати професійну думку. Точно не знаю в кого, я з Зеленським не спілкуюся, чи в нього особисто, чи у найближчого оточення. Навіть у тих людей, які не претендують на посади. Можливо, це «дєтская болезнь „лєвізни“», тобто, що є така впевненість, що «ми самі с усамі», ми самі все зробимо. Важливо поєднати драйв і креатив з професійністю й освіченістю.

• Я бачу в Зеленському бажання досягти миру, я бачу нестримне бажання витягти з полону наших людей. Я бачу в ньому ознаки «шапкозакидательського» настрою, мовляв це може бути легко. Я думаю, тверезість до нього починає трошки приходити, тому що насправді це не питання, що він сів, зачарував Путіна десь у Парижі і все швиденько повирішував. Причини глибші, конфлікт системний. І я не бачу жодних передумов, щоб говорити про те, що можна зупинити війну. […] Я не бачу шляху швидкої реінтеграції Донбасу зараз, що б Зеленський не робив.

• Не знаю, чи граєте ви в шахи, але не можна робити таки одноходовки, реагувати в режимі одноклітинного організму — амеби звичайної чи інфузорії туфельки. Треба дивитися на два-три кроки вперед, заради чого це робиться. Заради чого робиться розведення? Що будет після того? Якщо це тільки для того, щоб сісти за стіл Нормандських переговорів, переговорити з Путіним, то я хочу далі бачити, чим завершиться ця розмова. Я не бачу варіанту вирішення проблеми так, як це влаштувало би Україну й українців. Я бачу інше: якщо у Парижі відбудеться ця зустріч, а це ще не факт, то Зеленський буде сидіти один проти трьох. І Меркель, і Макрон, і Путіна будуть на одній стороні, а Зеленський буде нодинці. Тому що в одних є бажання швиденько забути про України, а у Путіна є бажання нав’язати, натиснути, «впихнути» це ОРДЛО [в Україну] на вигідних Росії умовах.

• Настрої на території ОРДЛО — несприйняття, це одне слово, а ненависть — це реалістичне слово. Там не хочуть бачити спільного майбутнього з Україною, давайте визнаємо це зараз. […] Вони би більш прихильно ставилися до України, якби бачили успіх України. Якби бачили по тим каналам телебачення, які десь доходять, по мережам, що ми з вами швидко рухаємося вперед. Якби вони пов’язували з Україною своє майбутнє. […] Фактично люди там наразі живуть у режимі воєнного комунізму.

• Треба чесно сказати, що ніяких виборів у найближчі п’ять років там неможливо провести. І це не катастрофа. Тому що людям, які там живуть, потрібні не вибори як такі, а спокій на вулицях, робоче місце, нормальний транспорт, школи, дипломи видавали університетські. Все це можна відновити тимчасовими адміністраціями, для яких не потрібно проводити вибори, бо виборів не буде. Ні ваша партія, в який ви були, ні наша партія не поїдуть туди. Нас там не хочуть бачити, нас там будуть вбивати.

• Я почав би з оцінки того, що відбулося. Тому що абсолютно очевидно, що Крим протягом найближчого часу, десять плюс років, ми не повернемо. І за це має бути відповідальність. Тому одне з перших рішень — заарештував би Турчинова і Наливайченка, щоб ці люди понесли відповідальність за здачу Криму, за службову бездіяльність, яка спричинила такі тяжкі наслідки.