Говорить і показує Москва
1 січня 1970, 03:00
Режим Путіна повністю винищив критику влади та об'єктивізм російських медіа, використовуючи всі доступні йому інструменти — правоохоронну систему, законодавчі зміни правил гри та нечувані гроші
Іван Верстюк
Якщо хтось вважає, що можна [публікувати] геть усе, це не так,— був відвертим у розмові з редакцією російського інформаційного агентства РБК на початку липня її новий керівник Ігор Тросніков.— Цього не можна в Коммерсанте, цього не можна в Интерфаксе, цього не можна у Ведомостях і цього, як показує практика, не можна тут".
Тросніков прийшов керувати редакцією РБК разом з Єлизаветою Голіковою з державного інформагентства ТАСС. Їхній прихід у РБК відбувся після звільнення головреда Єлизавети Осетинської та частини редакторської команди, якими, як стверджують численні джерела, через публікацію антипутінських розслідувань були незадоволені в Кремлі.
Звільненнями справа не закінчується. Один з журналістів РБК вже рік перебуває в СІЗО, очікуючи суду у справі про створення екстремістської організації.
Те, що відбулося в РБК,— лише один штрих масштабної драми, яка сталася останніми роками з російськими медіа. Засоби масової інформації сусідньої країни один по одному раптом втратили всілякий інтерес не просто до критики влади, але і прагнення до об'єктивності щодо її діяльності.
Для такої зміни влада знайшла дієву зброю: якщо публікації в приватних медіа Кремль контролює через правоохоронні органи, то безпосередньо на уми росіян впливає за допомогою власних ЗМІ, які мають казкові бюджети. У держбюджеті 2016 року на фінансування кремлівських ЗМІ було передбачено понад $1,2 млрд. Більше на подібні цілі витрачає тільки Китай.
"Мета інформаційної політики Кремля — ізолювати якісну пресу в її гетто, не допустити її проривів до широкої аудиторії, якій можна споживати тільки пропаганду",— коментує мету мільярдної інвестиції бюджетних грошей в ЗМІ Володимир Федорін, який працював на редакторських посадах у російських ділових виданнях Forbes і Smart Money. Ця стратегія діє з 2000‑х, коли Кремль забрав ключові телеканали в олігархів, уточнює він.
Виняткову продуманість кремлівської пропаганди за допомогою державних ЗМІ відзначають і західні експерти. Тиснуть на свободу слова не тільки в Росії, але і, наприклад, у Єгипті та Туреччині, каже Дін Старкман, експерт з медіа Центрально-Європейського університету в Будапешті, а в минулому — фінансовий кореспондент The Wall Street Journal. "Однак Росія — інноватор в майстерності удушення незалежних голосів в режимі насичення публічного простору державними меседжами через добре оплачуваний апарат, від кремлівських телеканалів до професійних Twitter-тролів",— стверджує він.
Російський економічний колумніст Владислав Іноземцев знає про тиск Кремля на ЗМІ не з чуток. “Я написав для РБК статтю, яка вийшла 22 червня минулого року, про те, що Путін будує м'який фашистський режим,— згадує автор, що пише для ділової високонакладової щоденної газети Ведомости та інтелектуального видання Сноб.— І в редакцію зателефонували з прокуратури".
Співробітники прокуратури дізналися контакти Іноземцева і вимагали пояснювальну записку з описом мотивації для підготовки такої статті. Колумністу довелося написати, що стаття — його особиста ініціатива й у ній висловлено його думку. Справа до суду не пішла, але сигнал критику режиму був зроблений.
Ви можете в Росії говорити і писати що завгодно, справа в наслідках, до яких це спричинитьФранческа Ібел, британська журналістка
Критикувати владу в Росії потрібно розумно, адже опинитися в суді або навіть за ґратами зовсім нескладно, розмірковує тепер Іноземцев. "У Росії вкрай не рекомендовані конкретні розслідування — у кого які рахунки, хто що вкрав, де купив нерухомість",— підкреслює він.
Якщо ж преса в Росії переходить дозволену межу, то миттю зазнає покарання. Наприклад, не інакше як виявом невдоволення влади щодо РБК вважають у російських журналістських колах позов проти агентства від держкомпанії Роснефть на $50 млн. До нього спричинила публікація про внутрішню кухню компанії. У разі задоволення судом позов може призвести до банкрутства медіахолдингу.
Утім, у Роснефти чималий досвід в "покараннях" преси: компанія вже виграла суд у ділової щоденної газети Ведомости через публікацію матеріалу про розкішний будинок голови держкомпанії Ігоря Сєчина. Сам Сєчин також судиться з Новой газетой у зв'язку з публікацією статті про його дорогу яхту.
Причому для зачисток ЗМІ Кремль використовує не лише суди, але й силовиків. Так, цьогоріч Федеральна служба безпеки (ФСБ) провела обшуки в офісах мільярдера Михайла Прохорова, якому належить РБК. Справжньою причиною називають те, що Прохоров, балотуючись у президенти в 2012 році, набрав більше 20% голосів по Москві, а також те, що його медіахолдинг регулярно пише, наприклад, про дочку Володимира Путіна Катерину Тихонову та її фінансові справи.
Після обшуків Прохоров цілком однозначно зрозумів сигнал від ФСБ і зібрався продати свої російські активи, а саме холдинг Онэксим, у який входить РБК.
Путін болісно реагує на розслідування про своїх дочок, їхніх чоловіків, а також про Аліну Кабаєву, роман з якою йому приписує преса, розповідає Борис Грозовський, економічний оглядач і колишній редактор Ведомостей.
"Рівень можна/не можна залежить від накладів",— уточнює він. Що більша у видання читацька аудиторія, то менше правди воно може говорити.
Ситуація з РБК — лише фрагмент наступу Кремля на російський медіаринок. Страждають й інші видання. Під судом перебуває Денис Коротков, кореспондент санкт-петербурзького новинного сайту Фонтанка, який викрив електоральні махінації на одній з виборчих дільниць міста на нещодавніх виборах до Держдуми.
Також суд виписав штраф на $800 журналісту та блогеру Антона Носику за інтерпретацію подій у Сирії, яку роздирає війна, в напрямі, протилежному кремлівському. Сам Носик, який обіймав редакторські посади в популярних Vesti.ru і Gazeta.ru, а також керував блог-сервісом LiveJournal, вважає штраф цілком утішним результатом: готуючись до гіршого, він прийшов до суду на оголошення вироку з речами.
Відсутність свободи слова в Росії констатують й іноземні журналісти, які працюють у цій країні. "Ви можете в Росії говорити і писати що завгодно, справа в наслідках, до яких це спричинить",— стверджує британка Франческа Ібел, яка писала про Росію для Associated Press і Politico.
Вона розповідає, як під час навчання в Пермському університеті у неї виник конфлікт із викладачкою, яка знайшла в інтернеті відеосюжети журналістки з Донбасу та інтерв'ю з опозиціонером Олексієм Навальним. "Вона розповіла моїм університетським друзям, що я шпигун і зі мною не треба спілкуватися",— каже Ібел.
Пропаганда в Росії стає високооплачуваною роботою, адже зарплати у державних медіа суттєво вищі від ринкових. За інформацією російського журналіста Євгена Кисельова, який працює в Україні, телеканал Russia Today, що пропонує іноземній аудиторії пропутінську версію подій, заманює молодих співробітників майже без досвіду зарплатою на рівні $5 тис. на місяць.
Головною зіркою російської пропаганди є Дмитро Кисельов — генеральний директор медіахолдингу Россия сегодня. Незалежні російські журналісти, що мають джерела в державних медіакомпаніях, стверджують, що за емоційні розповіді про розіп'ятих хлопчиків на Донбасі та фашистську хунту в Києві Кисельов отримує понад $30 тис. на місяць.
При цьому, за словами Іноземцева, для Кисельова така робота — це рольова гра, він не вірить у те, що говорить. На телеекрані Кисельов — затятий противник європейських цінностей, але при цьому любить проводити вихідні в Амстердамі, каже колумніст.
Потреба у відбілюванні Росії та "правильній" картинці в очах іноземної аудиторії, на думку оглядачів, виникла в 2014 році, коли путінський режим окупував Крим і Донбас: тоді почалося активне фінансування проектів на кшталт Russia Today. Але зачистка внутрішніх ЗМІ почалася кількома роками раніше, під час антипутінських вуличних протестів 2011-2012 років, коли Кремлю потрібно було нав'язати суспільству єдину правильну версію подій.
“Тоді влада зробила абсолютно беззубими накладові видання з російськими власниками — Lenta.ru і Газета.Ru,— розповідає журналіст Грозовський.— Незабаром розібралися з РИА Новости. Це був унікальний випадок, коли державне РИА Новости зібрало не найгірших редакторів і журналістів, робило багато цікавого і критикувало владу".
Грозовський, колишній співробітник Ведомостей, також наводить приклади інших перетворень незалежних видань на провладні ЗМІ: перший яскравий випадок — РБК, хоча Прохоров тримався максимально довго. Раніше власник Коммерсанта Алішер Усманов зробив те саме зі своєю газетою. Власник Lenta.ru і Газета.Ru Олександр Мамут вчинив аналогічно, і, нарешті, новий власник Forbes повільно і неспішно зачищає свій бізнес-журнал.
Якщо натиснути на російських власників Кремлю було не дуже складно, то з іноземними акціонерами російських видань було важче. Так, Ведомости були контрольовані великими західними медіахолдингами Dow Jones, Pearson та Sanoma, причому газета виходила на папері лососевого кольору в стилі Financial Times. Бренд останньої разом з брендом The Wall Street Journal прикрашав обкладинку російської газети. Також європейський медіаконцерн Axel Springer видавав у Росії бізнесовий журнал Forbes.
У вересні 2014‑го Дума ухвалила закон, що обмежує частку іноземного капіталу в російських ЗМІ до 20%. В результаті в контрольовані іноземцями видання зайшли російські акціонери, і цей сегмент ЗМІ перестав бути небезпечним для влади.
Найбільше галасу зчинила купівля Ведомостей та англомовного тижневика Moscow Times Дем'яном Кудрявцевим, колишнім керівником видавничого дому Коммерсантъ. Операція з придбання практично 100‑відсоткового пакета акцій Ведомостей оцінювалася в €18-30 млн. Ведомости дратували владу тільки своїми колонками, а відділ політики там "ніякий" вже давно, каже колишній співробітник газети, що попросив про анонімність. Тепер, якщо держава захоче, вона знайде способи мати обкладинки з усміхненим Путіним у Ведомостях, упевнений він.
Ще одна свіжа історія — соціальні мережі. Відносну свободу в соцмережах в червні 2016‑го суттєво звузила Дума, ухваливши так званий пакет Ярової. За ініціативою депутата Ірини Ярової російський парламент узаконив різке посилення покарань за будь-яку дію, що може здатися прокурорам і суддям екстремістською. В результаті можна опинитися за ґратами за перепост фотографії в Facebook або ВКонтакте.
Однак тренд на посилення покарання за вільні висловлювання в інтернеті сформувався ще раніше. За даними правозахисної організації Агора, кількість випадків притягнення росіян—користувачів інтернету до кримінальної відповідальності різко зросла — приблизно з 30 випадків у 2011 році до 200 у 2015‑му.
Загалом динаміку російського медіаринку можна уподібнити зворотній параболі, розмірковує Федорін,— підйом до моменту вкорінення Путіна в Кремлі в середині 2000‑х, а потім неухильний рух униз, пов'язаний зі звуженням свободи слова.
Те, що політичні ЗМІ — це великий ризик, ще в 2000‑х усвідомив мільярдер і уродженець Львова Михайло Фрідман, який є акціонером банківської групи Альфа. Раніше він володів популярним у Росії телеканалом СТС. У розмові з НВ Фрідман зізнався, що ще на початку 2000‑х консолідував контроль над телеканалом і тоді вирішив, що він буде тільки розважальним.
"Мені казали: ти ненормальний",— згадує Фрідман, адже політичні замовлення давали непоганий зиск. Однак власник Альфи був непохитний, чудово розуміючи, що тільки таким чином можна уникнути дзвінків з Кремля і зосередитися на медіабізнесі, а не працювати підйомним краном для рейтингів тих чи інших політиків.