Багато людей насправді й не знають, що таке щастя. Я думаю, краще поговорити про страждання, ніж про щастя. Це значно певніше питання, на ньому і варто фокусуватися. Краще шукати джерела страждання і позбавлятися від них, ніж намагатися зрозуміти цей величезний концепт щастя.
Але давайте все-таки подивимося на нього з позиції влади, а також із позиції простої людини. Якщо ми говоримо про владу, тобто два основні типи урядів у світі.
Деякі держави фокусуються на правилах і намагаються, щоб люди почувалися погано. Це звучить неначе маячня: як держава може хотіти комусь зла? Але насправді це так. Такі держави воліють, аби люди відчували постійну тривогу, залежність, невпевненість у собі і, відповідно, ненависть щодо інших: іммігрантів, етнічних меншин, кось, кого визначили на роль ворога. Такі держави керують за допомогою обіцянки захистити своїх громадян від тих, хто їм не до душі. Держави, керовані страхом і тривогою, водночас економлять на гарній освіті, доступі до якісної медицини й інших соціальних благах. Бо їхня сила в нещасті їхніх громадян. Нещастя цілком достатньо, щоб керувати.
Є й інші держави, які фокусуються на тому, щоб люди почувалися добре. Але це набагато важче. Бо ви дійсно маєте вирішувати проблеми, а не звинувачувати в усьому ворогів. Ви маєте забезпечувати гарну освіту, охорону здоров’я й умови життя. І, звісно, це набагато краще для людей.
Держави, які керують за допомогою громадського блага, працюють складно, їхня реальність — постійний напружений діалог із суспільством. Бути державою, що керує за допомогою блага для суспільства — набагато затратніше завдання, оскільки очікування суспільства постійно зростають.
Стосовно людини, то є дуже багато речей, які впливають на наше відчуття щастя. Життєві страждання майже ніколи не є результатом тільки ваших дій — вони залежать і від влади, і від якості державних інститутів. І це ілюзія — думати, що можна досягти щастя винятково індивідуальними зусиллями. Найчастіше змін можуть досягти лише колективні зусилля людей.
А от шлях, який ми проходимо індивідуально — це спроба розібратися у собі самому, у своєму способі розуміння речей і поглядів на світ. Адже деякі наші страждання формує наша ж свідомість і вони не існують поза нею. Часто ми самі себе накручуємо на страждання.
Наприклад, ваш рейс перенесли на пів дня вперед. Ви нервуєтесь, переконуєте себе, що з вами завжди трапляються невдачі. А вже потім все, що відбувається, сприймаєте як підтвердження ваших страждань. Звісно, держава або авіакомпанія можуть покращити умови вашого польоту, але ніхто за нас самих не покращить стан нашого розуму.
Повне інтерв'ю з Ювалем Ноєм Харарі читайте в журналі НВ від 19 вересня 2019 року