Певний час тому мені потрапила на очі замітка Пола Грема, американського підприємця та письменника, одного з найвизначніших діячів IT-індустрії. Ідея його тексту — сучасні міста надсилають цілком відчутні сигнали, багато в чому програмують поведінку жителів і приїжджих. Грем міркує про те, як місце проживання може серйозно допомогти або, навпаки, перешкодити розвитку таланту людини. Згадати хоча б канонічний приклад із Флоренцією XV століття, яка стала столицею мистецтв тодішнього світу. Бути живописцем наприкінці Середньовіччя і не жити у Флоренції означало добровільно приректи себе на серйозні кар'єрні труднощі.
Сигнали у США відрізняються відчутно. Нью-Йорк, наприклад, диктує: будь багатшим. Велике яблуко легко вразити нулями і значком долара, навіть якщо всі вони спадкові або виграні в лотерею. Зовсім інша справа в Кремнієвій долині, яка прилягає до Сан-Франциско. Ця найбільш інноваційна місцевість у світі цінує розум, але головний надісланий нею сигнал: будь могутнім. Не дуже важливо, скільки у тебе мільйонів, якщо ти не впливаєш на цей світ. Тому Кремнієва долина обожнює тих, хто володіє інформацією. А власне Сан-Франциско каже: живи краще. Лос-Анджелес: будь знаменитим.
Париж, на думку Грема, який там пожив, — єдине місто, де люди щиро цікавляться мистецтвом, і його посил — дій стильно. Лондон традиційний: будь аристократичним.
Київ надсилає чіткий сигнал: "Ти не можеш лишатися осторонь"Москву часто лають. Можливо, це пов'язано з тим, що власне посил російської столиці, як мені здається, провокує конфлікт: не будь останнім. Мова не про те, щоб стати першим і кращим, головне — не гірше від інших. Тому в Москві важливо домінувати хоч над кимось, що і спричиняє найчастіше нездорову атмосферу. А ось Мінськ, навпаки, каже: очікуй.
Переберемося до України. За останні 10 років мені довелося побувати в усіх обласних центрах країни, крім Луганська та Донецька. Звісно, до фундаментального аналізу далеко, але можу припустити, як звучать деякі українські міста. Або, можливо, спробувати надати відправну точку для роздумів в цьому плані.
Наприклад, Дніпропетровськ та Харків, по‑моєму, своїми сигналами схожі. "Не будь слабким", — кажуть ці промислові мегаполіси. Одеса останніми роками старанно культивує образ іронічного єврейського містечка. Дотепні кав'ярні незмінно підкреслюють домашній затишок, а анекдоти з навмисними "такі" та "шо" все не виходять з моди. Схоже, головний одеський сигнал: не будь занадто серйозним.
Львів давно перетворився на найпродуманіше туристичне місто країни, багато в чому завдяки уважному ставленню до артефактів та усілякому підкресленню власного західного вектора — як в історії, так і в сьогоденні. Сучасний Львів — це "будь європейським".
Знелюднені Донецьк і Луганськ, за відгуками, пропонують: сиди тихо. А ось з іншими українськими містами все непросто. Чимало великих населених пунктів так і не виробили власної ідентичності, свого обличчя.
У Чернівцях є університет, а в Житомирі — Музей космонавтики, в Чернігові безліч церков, а в Полтаві — Кругла площа і катакомби. Але який сигнал надсилають ці міста і чи можна його вичленувати в загальному українському багатоголоссі? Не впевнений.
Що ж Київ? Попри різноманіття занять і темпераментів, як мені здається, за останні півтора роки сигнал цього міста чітко оформився у "бери участь". Мова не про те, що Київ диктує своїм жителям необхідність бути активістом, волонтером або ще якось втручатися в суспільне життя. Ні. Місто посилає чіткий сигнал: "Ти не можеш лишатися осторонь". Хату з краю, диван перед телевізором і спробу тихо пересидіти своє життя в нинішньому Києві можуть вважати чимось незграбним і навіть ганебним. Збирай гроші на благодійність, дискутуй у коментарях або просто поливай владу брудом в балачках з друзями. Головне — не будь байдужим.
Варто відзначити, що "бери участь" — це, звісно, добрий сигнал, але про Київ він нічого доладно не говорить. Якщо бренд Одеси і Львова будується на ідентичності: гуморі, морській тематиці, єврейській їжі або історії, то Київ — наче місто без минулого. Або навпаки, місто з такою кількістю всього, що вичленувати головне просто неможливо. Тому і б'ються фахівці над створенням іміджу української столиці, то повертаючись до вишиванок і Київської Русі, то відкидаючи всі традиції на догоду "креативному майбуттю".
Ось і виходить, що сигнали українських міст поки слабкі та несміливі. Але тільки в наших силах зробити так, щоб ці голоси стали чистими, сильними та надихали нас самих бути успішними, багатими та небайдужими.
Колонку надруковано в журналі Новое время від 2 жовтня 2015 року
Повне републікування тексту заборонене
Більше думок тут