Місто гріхів

Численні вбивства, викрадення і грабежі забезпечили Каракасу перше місце серед кримінальних столиць світу

Анна Павленко

Т ричі на тиждень Йонатан, 25-річний житель Каракаса, виходить з дому рано вранці, щоб до сьомої години бути на заняттях з англійської мови. Як і багато городян, перед тим як вийти на вулицю, він ховає мобільний телефон в нижню білизну і дістає тільки після прибуття в пункт призначення.

"Телефон найлегше вкрасти", — пояснює свої дії венесуелець. Якщо в громадському транспорті або на вулиці телефон задзвонить, Йонатан не прийматиме виклик. У Каракасі кожен знає: якщо абонент не відповідає, значить, він в дорозі.

Такі запобіжні заходи співрозмовник НВ називає стилем життя, якого дотримуються всі жителі венесуельської столиці — найнебезпечнішого міста в світі. Саме такий статус Каракасу призначили фахівці мексиканської Громадської ради з питань громадської безпеки та кримінального правосуддя. За даними організації за 2016 рік, тут скоюється рекордна кількість навмисних вбивств — близько 130 випадків на 100 тис. жителів.

Криміногенність столиці відображає ситуацію по всій країні. Венесуела — на шостому з кінця місці в рейтингу країн за рівнем їхньої безпеки для туристів, який в рамках дослідження Travel and Tourism Competitiveness Report 2017 підготували фахівці Всесвітнього економічного форуму.

"Збройні пограбування, вбивства, викрадення людей і крадіжки з автомобілів — найпоширеніші форми насильства в більшій частині країни", — стверджують дослідники.

Ситуацію зі злочинністю посилює затяжна економічна криза — наслідок грубих помилок місцевої влади і обвалення цін на нафту, що боляче вдарило по багатій вуглеводнями Венесуелі. Тільки за 2016 рік ВВП країни скоротився на 10%, інфляція перевалила за 700%, а самих венесуельців наздогнав гострий дефіцит товарів першої необхідності, в тому числі води, їжі, медикаментів та електроенергії. За межею бідності опинилася половина 31-мільйонного населення.

Зважаючи на високу корумпованість силових структур, місцеві жителі звикли самостійно дбати про свою безпеку. Найбільш винахідливими виявилися мешканці 5-мільйонної столичної метрополії, де криміногенний фон найбільш високий.

"Злочинність тут вже переросла в якесь культурне явище, це частина міста", — констатує Йонатан.

Н а прогулянку головною вулицею Каракаса Сергій Логінов, який у 2008 році місяць подорожував Венесуелою, вийшов босоніж — в тропічних країнах він вважає за краще не носити взуття. Однак місцеві жителі по-своєму витлумачили його вигляд. "Кожен другий перехожий підходив, вказував на ноги і питав:" Тебе вже пограбували?" — згадує Логінов.

Ще перед поїздкою мандрівника попередили про ризик стати жертвою злочинців, тому, виходячи на вулицю, грошей і цінностей він з собою не брав. Щоравда, і це не вберегло його від зловмисників: ті проникли в готельний номер і перевернули там все догори дригом. Логінов пояснює: так свою неприязнь до іноземця продемонстрував один з місцевих жителів, якому він чимось не сподобався. І хоча хулігани майже нічого не вкрали, йому досі неприємно згадувати про цю історію.

"Крадіжки [в Каракасі] — звична справа, особливо в громадському транспорті", — підтверджує Йонатан. І розповідає, як у його знайомої за три місяці вкрали три мобільні телефони. Сам він переїхав до Каракаса три роки тому з венесуельського міста-мільйонника Баркісімето і зізнається: хоча в столиці більше можливостей, на вулицях рідного міста він почувався набагато спокійніше.

Найнебезпечнішими районами Каракаса вважаються нетрі, що зросли на пагорбах — барріо. Місцеві бідняки не мають освіти і ледве зводять кінці з кінцями, через що нерідко вдаються до грабежів і вбивств, розповідає Йонатан.

"Каракас — як картинка з фільму жахів про місто, де легалізовано кримінал", — ділиться своїми враженнями від міста Логінов.

Постійна небезпека диктує жителям мегаполіса особливий спосіб життя і навіть формує зовнішній вигляд столиці. Так, вікна в місцевих багатоповерхівках нерідко загратовані до найвищого поверху.

"Все місто перебуває за гратами, колючим дротом і парканами під напругою", — описує квартали венесуельської столиці Крістіан Боріс, канадський журналіст, який в липні вирушив до Каракаса по роботі.

Канадець зізнається, що більшу частину часу тут він не почувався в безпеці. Ночами вулиці міста порожніють, і навіть шлях в кілька кварталів краще подолати у власному автомобілі або на таксі, згадує свій досвід журналіст.

В умовах продовольчої кризи городяни змушені залишатися насторожі й в світлий час доби, особливо дорогою з магазину додому. "Покупки потрібно ховати в непрозорий пакет або рюкзак, тому що на них можуть зазіхнути грабіжники", — розповідає Йонатан.

Приїжджим венесуельці радять завжди тримати в кишені старий мобільний телефон або невелику суму грошей, щоб за необхідності віддати їх грабіжникам. Такий запобіжний захід невипадковий: якщо у жертви нічого вкрасти, бандити можуть її "покарати". І тоді в хід йде ніж або навіть вогнепальна зброя.

Схема пограбування, як правило, проста: поряд з жертвою раптово з'являється група озброєних молодих людей, вони оточують її, заступаючи від сторонніх поглядів, і грабують, розповідає Логінов. Таким же чином діють і моторісадос — грабіжники на мотоциклах, які нападають на автомобілістів і їхніх пасажирів.

"Щоб уникнути пограбування або ще гіршої ситуації, потрібно постійно стежити за тим, що відбувається навколо", — радить Боріс.

При цьому протистояти бандитам небезпечно: маючи при собі зброю, вони можуть вбити. Тому більшість воліють віддати те, що від них вимагають, констатує Йонатан. Хоча заможні городяни, дипломати і бізнесмени воліють дати відсіч злочинцям чужими руками, для чого наймають персональну охорону. За словами представників охоронних організацій Каракаса, починаючи з 2003 року попит на їхні послуги став відчутно зростати.

Якраз на початку 2000-х, після приходу до влади ідеолога боліваріанської революції Уго Чавеса, крива з показниками злочинності у Венесуелі пішла вгору. За перші чотири роки його правління кількість навмисних вбивств в країні зросла з 25 до 44 випадків на 100 тис. чоловік. А до 2008 року венесуельська столиця опинилася в першій десятці найнебезпечніших міст світу і більше її не полишала.

Вбивства на вулицях Каракаса стали настільки частим явищем, що в 2011-му місцева неурядова організація Venezuelan Violence Observatory запустила рекламну кампанію під гаслом "Цінуй життя". Своєю кампанією активісти намагалися донести простий посил: якщо хочеш пограбувати автобус, необов'язково вбивати водія.

В рейтингу найнебезпечніших міст світу мегаполіси Латинської Америки посідають 43 з 50 позицій. Високий рівень злочинності в цьому регіоні експерти пояснюють накладенням багатьох факторів, в числі яких наркотрафік, кримінальні війни, бідність, політична нестабільність і корупція.

Всі ці проблеми актуальні і для Венесуели. Так, наприклад, в рейтингу сприйняття корупції міжнародної організації Transparency International вона входить в останню десятку разом з низкою африканських і близькосхідних країн. Згідно зі свіжим опитуванням фахівців організації, практично 40% венесуельців мінімум один раз за останній рік платили хабар за доступ до громадських сервісів: освіти, охорони здоров'я, при зверненні до держадміністрацій, суди або силові структури.

"Поліція і військові [у Венесуелі] дуже корумповані", — підтверджує Йонатан. Закон тут застосовується вибірково, і тому будь-які злочини легко сходять силовикам з рук. В результаті безкарність держслужбовців формує зневажливе ставлення до закону і у решти населення, відзначають експерти.

До того ж у випадку Каракаса проблему злочинності загострює адміністративна колізія: містом керують кілька мерів, кожен з яких має власні політичні інтереси і свої силові структури. Таке багатовладдя раз у раз викликає конфлікти на межах юрисдикцій.

Останнім часом основним завданням поліції стала охорона магазинів від мародерства і контроль мітингів. Виявляти ж активність в патрулюванні вулиць правоохоронці не поспішають. Багато хто побоюється за власне життя, причому небезпідставно. Всього за 9 місяців 2015 року в Каракасі було вбито 112 поліцейських, причому на багатьох напали просто з метою відібрати табельну зброю.

Свою неспроможність правоохоронці демонструють не тільки в захисті громадян, а й у розслідуванні злочинів. Так, після пограбування поліцейські прибувають на місце через 20 хвилин і заявляють: раз злодій втік, вони нічим не можуть допомогти, описує типову ситуацію Йонатан.

"Розслідування тут тільки для ворогів уряду", — з гіркою іронією відзначає він.

Втім, місцеві жителі не дуже розраховують на допомогу силовиків. Більш того, правоохоронців тут побоюються. "Люди в Каракасі кажуть, що поліція — це найгірші злочинці; вони першими можуть тебе пограбувати", — ділиться журналіст Борис.

Налагодити роботу поліції могла б системна реформа, необхідність в якій назріла вже давно, — так вважає більшість громадян. Проте президент Ніколас Мадуро, як і його попередник Чавес, вважає за краще боротися з насильством за допомогою військових спецоперацій. Така політика під назвою "залізний кулак" передбачає жорсткі репресивні методи і, за твердженням правозахисників, лише сприяє порушенню прав громадян.

Відомі випадки, коли виведені на вулиці Каракаса воєнізовані підрозділи атакували самих місцевих жителів. Про причетність венесуельських силовиків до інших злочинів не раз писали місцеві й закордонні ЗМІ. Так, кілька військових офіцерів і високопоставлених поліцейських були заарештовані за звинуваченнями у справах про викрадення людей. А службовці венесуельської армії звинувачувалися в контрабанді наркотиків і збагаченні за рахунок незаконної торгівлі через кордон з Колумбією.

Не в силах вплинути на ситуацію, значна кількість венесуельців приймає рішення залишити країну. За даними місцевого Університету Симона Болівара, починаючи з 1999 року політичне насильство, особиста незахищеність і економічні проблеми призвели до еміграції 2 млн венесуельців. І це тільки ті, хто залишив  батьківщину легально, тобто вершина айсберга, наголошують дослідники.

Незабаром до них має намір приєднатися і Йонатан. "Я планую переїхати до Франції — жити тут стає все складніше", — зізнається він.