В останні тижні одним з найбільш вибухонебезпечних місць світу став Гонконг або, як його називають у материковому Китаї, спеціальний адміністративний район Сянган. Історія жорсткого протистояння між владою і опозицією бере початок у 2014 році, коли там вперше почалася Революція парасольок. Вона стала відповіддю на спробу Китаю вбити там демократію.
Антикитайська революція в Гонконзі
Із середини 19 століття до 1997 року Гонконг був британською колонією, жителі якої зуміли перетворити невелике рибальське містечко на один зі світових фінансово-економічних центрів.
Багато в чому це вийшло завдяки британській системі права, яка гарантувала вільний розвиток підприємництва, захист прав особи та власності, незалежне правосуддя, а також політичну стабільність. В результаті Гонконг став радше західним, ніж китайським мегаполісом.
Його передачу під юрисдикцію КНР багато хто сприйняв з дуже важким почуттям — мало кому хотілося з вільного капіталістичного майбутнього повертатися в комуністичне минуле. Щоб уникнути нікому не потрібних ускладнень, Великобританія і КНР узгодили для Гонконгу особливий порядок перебування в складі Китаю, який отримав назву «Одна країна — дві системи».
Суть його, якщо коротко, така: Гонконг, як і раніше, буде жити за власними правилами, а Пекін візьме на себе тільки зовнішню політику і оборону. Однак у 2014 році материковий Китай змінив правила обрання керівництва міста. Суть змін була в тому, що тепер Пекін отримував вирішальне слово в тому, хто, кого і як обиратиме. Більшості жителів така система не припала до душі, і в 2014 році там кілька місяців вирувало повстання, назване Революцією парасольок.
Його вимога була дуже простою: ввести пряме загальне голосування на виборах міської ради і мера. Але в Китаї вирішили, що це викличе хаос, і пустили проти мітингувальників поліцейський спецназ, «тітушек», сльозогінний газ і водомети. Парасольками, що дали назву революції, учасники акцій протесту від усього цього відмахувалися.
Однак сили були не рівні, і китайська поліцейська машина зуміла все-таки подолати опір вулиці. Одних активістів посадили, інших вигнали з країни. Але всім було зрозуміло, що на цьому справа не закінчилася.
Жителі Гонконгу виросли і сформувалися в умовах західної політичної та юридичної цивілізації. Для них відмова від незалежного суду і демократичного устрою зовсім не підходить. Вони просто не погодяться з встановленням у себе вічного правління Компартії та гулагівської судової системи.
Але, як ви розумієте, саме це і є стратегічною метою Китаю. Тихою сапою, крок за кроком, по краплині вичавити з Гонконгу всю британську спадщину і зробити його таким же китайським містом, як і всі інші. Для цього в Гонконзі поступово і ніби випадково змінюються закони. Влада, за яку народ не голосував, приводить міські закони у відповідність з китайськими — дуже тихо і непомітно для публіки. Але і тут бувають осічки.
Навесні 2019 року в Гонконзі ухвалили закон, що дозволяє видавати в Китай людей, яких визнали злочинцями там, на материку. Городяни швидко зметикували, що це призведе до масової видачі Пекіну громадських активістів і прихильників демократії, які виступають проти Компартії.
Почалася нова хвиля протестів, яка тільки восени завершилася перемогою гонконгців. Проект закону був повністю відкликаний з міського парламенту. Здавалося б, тут треба святкувати перемогу. Але ні! Демонстрації продовжилися.
Справа в тому, що корінна проблема Гонконгу нікуди не пішла. Там досі немає нормальної демократичної системи обрання влади. Тому місцеві начальники працюють не на своїх співгромадян, а на Компартію Китаю, яка і призначила їх начальниками.
Студенти, які останніми днями захищали від поліцейських атак кампус політехнічного університету в Гонконзі, домагаються саме введення в місті демократії. Заради цього вони стріляли по поліції з луків і катапульт, а також закидали бронемашини коктейлями Молотова. У Пекіні їх називають іноземними агентами, але насправді вони — найбільші патріоти свого міста. Вони хочуть, щоб воно залишалося вільним, чого китайцям на материку майже неможливо зрозуміти.
Для жителів Гонконгу повернення до Китаю в юридичному, політичному та ментальному сенсі — це, напевно, навіть гірше, ніж для українців повернення під владу Росії. Але у Пекіна мотивація анітрохи не слабша. З одного боку, будь-які прояви невдоволення в материковому Китаї придушуються швидко і максимально жорстоко. Для Компартії Китаю жодних компромісів тут бути не може — стабільність режиму передусім.
Допустити перемогу Майдану і демократизації Гонконгу влада не може: інакше люди по всьому Китаю подумають, що тепер це можна. Бацила демократії вкрай заразлива, а для правлячого в КНР режиму — потенційно смертельна. З іншого боку, Гонконг володіє особливим статусом. Якщо спробувати навести там порядок за допомогою автоматників, можна отримати не тільки народне повстання, але і дуже злісну реакцію світової спільноти.
Повномасштабне застосування армії для розгону демонстрантів може навіть призвести до втручання з боку Великобританії, яка уважно стежить за подіями в своїй колишній колонії. Гонконг там сприймають радше як британське, ніж як китайське місто, і дуже переймаються його долею. Ну, а за спиною Лондона, як старший брат, стоїть Вашингтон, який не дасть китайцям просто потоптатися на британцях. Ситуація може виявитися дуже небезпечною.
І тут можна згадати одне пророцтво Стівена Беннона — одного з найрозумніших людей в США, автора перемоги Дональда Трампа на виборах 2016 року. За його оцінкою, «немає жодних сумнівів, що протягом 10 років США і Китай вступлять в пряме військове протистояння». Що ж, майже половина цього терміну вже минула.
Уйгурська історія
Головна, мабуть, мотивація дій гонконгських демонстрантів зараз звучить так: «Ми не хочемо повторити долю уйгурів».
Уйгури — народ, що населяє пустельний північний захід Китаю. Ці люди і їхня земля стали своєрідним полігоном, на якому Китай відпрацьовує різні методи приборкання невдоволених і просто несхожих.
Там в хід іде все. І старі методи, на кшталт арештів, тортур і концтаборів, і нові — на кшталт відеокамер з функцією розпізнавання не тільки облич, а й емоцій на цих обличчях. Уйгурам фактично заборонили вивчати їхню мову, і сповідувати свою релігію. У них для чогось відбирають зразки генетичних матеріалів. Їхні сім'ї розділяють, а лідери — зникають. А землі уйгурів масово заселяють етнічними китайцями.
Всі їхні комп’ютери, телефони та інші засоби зв’язку знаходяться на суворому обліку влади. Все листування читається, розмови слухаються, пошукові запити відслідковуються. Про те, що саме робить китайська влада з уйгурами, весь світ нещодавно дізнався з газети The New York Times, яка опублікувала 403 сторінки секретних документів про уйгурів прямо з Пекіна.
Суть там приблизно така: Сі Цзіньпін оголосив, що успіх економіки не є гарантією від нестабільності в етнічних регіонах. Тому він віддав наказ не соромитися у виборі засобів протидії уйгурському національному рухові.
Судячи з усього, створення мережі концтаборів для уйгурів — це особиста ініціатива товариша Сі. Він же закликав максимально широко використовувати технології, але і не забувати про старі методи, на кшталт вербування агентів серед самих уйгурів. По суті, зараз Китай завершує вже руйнування національної ідентичності цього народу. Якщо не їх самих, то їхніх дітей планується перетворити на заляканих і слухняних пересічних громадян Китаю. В ідеалі вони повинні повністю забути мову, історію, традиції і релігію свого народу. Над ними повинен бути встановлений тотальний технологічний та ідеологічний контроль.
Судячи з уривків інформації з Уйгурського автономного району, Пекін вже досить близько підійшов до реалізації цього завдання. І реальні уйгури в звичному значенні цього слова скоро залишаться тільки в діаспорі. Все це відбувається в тій самій країні, що і Гонконг. Жителі цього міста найменше хочуть за тією ж схемою повністю втратити свою ідентичність. Так, вони самі, в основному, китайці, але у них є дещо не гірше за іслам і верблюдів — традиції свободи і демократії.
При цьому студенти Політехнічного університету Гонконгу попереджають, що якщо Компартія Китаю забере свободу і у них, то на цьому вона не зупиниться. Сі Цзіньпіна цікавить глобальне домінування, а зовсім не одні лише уйгури та Гонконг. По суті, вони попереджають світ про те саме, про що говорив Беннон.
Більше світових новин у відеоблозі Івана Яковини: