Якщо підбити підсумки президентства Обами однією фразою, я вибрав би банальне: «неможливе – можливо». У обраного політика в демократичній системі не може вдаватися все, що він хоче. Він обмежений суспільством, у тому числі суспільством незгодних. Але і незгодні не позбавили Обаму політичної свободи.
Обама втягнув у політику людей, які або давно, або ніколи не цікавилися нею, він оживив і надихнув політику. Обама створив із себе самого інший стандарт сучасного політика, ніж той, який був до нього. Він допоміг людям повірити, що у глобального політика можуть бути людські, а не шкурні, мотиви, що політик може думати не про себе в історії. Він став успішним ідеалістом у глобальній політиці.
Він довів, що «інші», «чужі», «інакші» можуть бути не тільки першими, але й улюбленими більшістю. І при цьому він не боявся бути з меншинами.
Він нічого не вкрав у свого народу і держави. Він не веде і не кришує бізнес. За ним не тягнеться жоден сімейний скандал. Сім'я займає поруч з ним яскраве місце, не перестаючи бути сім'єю, не втративши єства відносин.
За вісім років Обама не втратив людського виразу обличчя і людської інтонації голосуЙого єдиною політичною поразкою стала президентська поразка Клінтон. Але Клінтон програла не тільки тому, що Трамп переміг, але і тому, що вона була слабшою від Обами, вона поступалася йому у всьому. Народ не захотів слабкого, гіршого, лідера і подивився в інший бік. Клінтон вдруге програла Обамі, а не Трампу.
Обама – єдиний президент США після Франкліна Рузвельта, який щиро виступав публічно і якому співпереживали. За вісім років він не втратив людського виразу обличчя і людської інтонації голосу. Він – один з небагатьох великих президентів, у яких після відходу з влади є глобальне політичне майбутнє. Якщо він захоче ним зайнятися, звісно. Але якщо захоче, то зможе.
Текст публікується з дозволу автора.