У недавньому інтерв'ю Медведєва нічого важливого не було сказано і не могло бути сказано. Важливим є те, що воно відбулося за три тижні до початку виборчої кампанії. В цьому і полягає весь сенс послання. Медведєв і його люди демонструють підкреслену лояльність президенту і беруть на себе відповідальність за економічні труднощі, відокремлюючи їх від глави держави. Медведєв дуже сильно підставляється, пропонуючи трудящим тримати гроші в рублях і стверджуючи, що доходи зростають, а життя стає краще. Як розумна людина він розуміє, що в економіці все висить на соплях, і ситуація буде йти вниз, а не вгору. Йому це пригадають, але зате це не пригадають Путіну. Він виступає в ролі такого собі «громовідводу», в чому і полягає головний сенс минулого виступу для президента.
А для Медведєва сенс полягає в тому, щоб нагадати про своє існування і висловити надію, що в 24 році він ще буде діючим політиком. Крім того, він дає зрозуміти президенту, що з боку ліберального або, скоріше, економічно раціонального крила Путіну не варто чекати сюрпризів. І він може на них розраховувати в разі атаки, яка може розвернутися проти Путіна з «патріотичного» флангу. Головна загроза режиму Путіна зараз – це не «кольорові революції» і демократи. Навальний нейтралізований і все окуповано, а ось ура-патріотичні та мистецькі діячі вимагають все більшої мілітаризації і все більш різких дій проти Заходу і України. Путін для них виявляється слабенький. І Медведєв показує, що на його блок Володимир Володимирович може спертися.
Це ознака агонії політичного життя в Російській ФедераціїОскільки жанр цих виступів став вже практично радянським, то інформацію доводиться добувати не з того, що сказано, а з того, що не було сказано. Найважливішим є те, що ні слова не було сказано про Улюкаєва і Сєчіна. Саме там зараз все вирішується, і саме цієї теми ні Медведєв, ні журналісти не наважилися торкнутися. Тому що якщо почати розбиратися, то виходить, що наша система, зокрема й економічна, чітко стана. Люди живуть за різними законами, як за царя-батюшки, коли духовний стан не був відповідальнтм перед загальногромадянськими судами, поки не проходив власний, церковний суд.
І товариш Сечін – явний приклад станового права. Якби будь-який звичайний громадянин Росії три рази проігнорував виклик до суду, посилаючись на зайнятість, то його привезли б у авто для ув'язнених з ліктями, прив'язаними до потилиці. А Сєчін почувається прекрасно. Що в таких умовах може сказати Медведєв про вдосконалюваний інвестиційний клімат? Який ідіот піде в Росію, знаючи, що в будь-який момент може прийти пан Сєчін, відібрати і посадити? І скаржитися буде нікуди, бо він навіть не з'явиться в суд. Тож Медведєву говорити про це було ніяково.
Крім того, ця тема не була порушена, тому що в ній, як у краплі води, відбивається все протистояння між мілітаристами-патріотами і економічними прагматиками. Улюкаєв – людина з команди Медведєва. Якщо його посадять, значить, Медведєв не може захистити своїх, і за поняттями вертикалі він слабак. А якщо не посадять, значить, сєчинські слабенькі. Але зрозуміло, хто зараз найголовніший насправді, судячи з поведінки. Тому саму тему зростання впливу силовиків просто ввічливо зажував.
А все, що, власне, говорив Медведєв – це шум морського прибою. Чудово, красиво, але не має ніякого практичного сенсу, хоча якісь здорові речі там і прозвучали. Це ознака агонії політичного життя в Російській Федерації. Її, за рецептом Побєдоносцева, підморожують, щоб не смерділо. Смердіти вона все одно продовжує, зате не розвивається. А чого ми, власне, хотіли?
Текст опубліковано з дозволу автора