Наступного року проблема номер один для Путіна – це вибори-2018. Йому потрібно не просто формально перемогти – голоси адміністративна система забезпечить, адже приблизно 12-15 млн виборців проживають у так званих «електоральних султанатах». Це півтора десятка регіонів, починаючи від Чечні та закінчуючи Кемеровською областю, де скільки потрібно, стільки й намалюють. Формально як мінімум 12 мільйонів голосів у Путіна в кишені – плюс його реальна популярність, тож навіть якщо вона буде близько 15%, ці 12 млн додаткових голосів гарантують йому формальну перемогу.
Але йому потрібна не просто формальна перемога. Йому потрібно те, що можна буде подати як чесну, заслужену всенародну підтримку. Наприклад, цього року з парламентськими виборами вийшло якось не густо, хоча сам Путін сказав, що результат Єдиної Росії (а він офіційно становить 54%) – результат російського суспільства, яке згуртувалося у відповідь на тиск ззовні. А потім Медведєв сказав, що це карт-бланш на продовження попередньої політики уряду. Обидві заяви – видача бажаного за дійсне, тому що реальна підтримка Єдиної Росії знизилася порівняно з 2011 роком.
40% громадян говорять, що їм бракує грошей на їжу та одяг, але при цьому 75% впевнені, що справи йдуть у правильному напрямкуРаніше її підтримували 32,4 млн осіб, а стало 28,5 млн – тобто на чотири мільйони менше. Тож якщо російські громадяни і відреагували на тиск ззовні, то вони відреагували наростанням пасивності та небажанням йти на вибори. На виборах у 2016 році в російській Росії, міській, просунутій Росії підтримка ЄР впала до 35-36%. При явці близько 35-40%. Але за рахунок електоральних султанатів – тієї ж Чечні, де прийшли 99% і майже стільки ж проголосували за Єдину Росію – партія здобула перемогу. Майже 40% всього обсягу підтримки партії – це умовна Чечня (тобто сама Чечня, а також Дагестан, Мордовія тощо). І в адміністрації це розуміють.
Люди поставилися до виборів нерадиво: вони розчаровані, вони не пішли голосувати. Владі це, з одного боку, вигідно – адже чим менше людей голосують, тим більша частка так званого «керованого електорату»: пенсіонерів, бюджетників, військових, ув'язнених тощо. Але навіть при них реальна підтримка Єдиної Росії – не більше 40%, крім регіонів, де були сфальсифіковані результати.
Звісно, цю апатію можна інтерпретувати так, як пропонував свого часу Микита Сергійович Хрущов – мовляв, народ мовчить, бо благоденствує – тобто люди не ходять на вибори, оскільки у них все добре. Але більше схоже на те, що люди не ходять на вибори, тому що не вірять в них і не розуміють їх сенсу.
Це Путіну в 2018 році не годиться. Йому потрібно мобілізувати населення, придумати нову сироватку активності і позитиву. Наскільки я розумію, за рахунок внутрішньої політики цього зробити не вдасться, тому що для цього немає об'єктивних передумов, а ось за рахунок зовнішньої можна: тут все залежить від того, як ситуацію подати по телевізору. А оскільки телевізор повністю під контролем, то будь-яку домовленість – наприклад, з Японією з приводу Курильських островів – будуть виставляти, як велику перемогу.
Взагалі ситуація для Путіна йде радше в негативному напрямку, ніж у позитивному, хоча він, як і раніше, дуже популярний. У цій популярності є певна парадоксальність: 40% громадян говорять, що їм бракує грошей на їжу та одяг, але при цьому 75% громадян говорять, що справи в Росії йдуть у правильному напрямку.
Через рік, якщо ситуація на внутрішньому ринку не покращиться, відчуття, що справи йдуть у правильному напрямку, будуть підтримуватися тільки за рахунок успіхів на міжнародній арені.
В Україні успіхів не виходить, спроби військовими засобами домогтися чогось дуже дорогі, тому доведеться шукати щось інше. Гадаю, думки кремлівської адміністрації спрямовані на Далекий Схід – домовитися з Японією, отримати звідти гроші, піднести це як велику удачу, яка змусить виборців у 2018 році підтримати Володимира Путіна.
Більше поглядів тут