Голос Лондона

Джудіт Гоф, посол Великої Британії в Україні, називає головні проблеми українського іміджу на Заході та розмірковує про особливості зустрічей з тутешнім істеблішментом

Катерина Іванова

Адаптація в Києві для Джудіт Гоф, нового посла Великої Британії в Україні, відбулася досить легко: у владі знайомі всі обличчя. Грузинську команду реформаторів Гоф добре знає з часів своєї дипмісії в Тбілісі. "Це дуже енергійні та ідейні люди, чия допомога вам буде дуже доречна",— впевнено каже дипломат.

Що робити в Україні, Гоф, голова дипломатичного представництва однієї з найвпливовіших країн світу, теж добре знає. До останнього часу вона обіймала посаду директора зі Східної Європи та Центральної Азії британського МЗС, причому цим регіоном вона опікується вже 20 років.

Загалом Гоф має чимало яскравих пунктів у резюме, серед яких робота у британському посольстві в Сеулі, а ще раніше — у міжнародній аудиторсько-консалтинговій компанії Ernst & Young.

Гоф приймає НВ у своїй київській резиденції на Печерську, розташованій в пішій доступності від парку Слави та Мистецького Арсеналу. "Я знаходжу багато спільного між Києвом і Лондоном, — каже вона. — У вас безліч зелених зон і парків та дуже насичене культурне життя. Правда, дорожній рух міг би бути кращим, але нічого".

У вітальні, де на найвиднішому місці — фотопортрет королеви Єлизавети II, Гоф пригощає НВ чаєм і бісквітами, спеченими спеціально для цієї зустрічі особистим кухарем.

НВ — перше друковане видання України, якому Гоф дає інтерв'ю у статусі посла.

Розмовляючи більшою чи меншою мірою російською, грузинською, французькою, корейською та німецькою мовами і тепер вже трохи українською (спеціально для цього вона брала уроки у Львові), Гоф воліє давати інтерв'ю рідною англійською.

— Я знаю, що ваш попередник, пан Саймон Сміт, застеріг вас про те, що Україна — своєрідна країна: наприклад, доводиться звикати до того, що на важливу завтрашню зустріч на 11.00 вас можуть запросити сьогодні о 23.00. Ви вже встигли відчути ці особливості?

— Саймон — мій дуже добрий друг, і ми, звісно, обговорювали, чого мені слід очікувати в Україні. Але я вважаю так: якщо ти дипломат, то маєш розуміти і приймати культуру тієї країни, в якій працюєш. Я живу тут вже три місяці й усе ще осягаю Україну та її культуру. Люди, з якими я зустрічаюся, дуже зайняті, вони намагаються проводити реформи в країні, розвязують важливі питання, і зрозуміло, що зустрічі в останній момент можуть переноситися, змінюватися, скасовуватися. Але ми пристосовуємося, спокійно йдемо на поступки, ми все розуміємо. Я рада бути тут. Працюючи в Грузії, я дуже перейнялася цим регіоном. Кожна країна особлива, і це те, що мені, як дипломату, подобається в моїй роботі. Було б нудно, якби все скрізь було однакове.

— Ви згадали свій грузинський досвід. У чому Україні варто брати приклад з Грузії?

— Усім нам є чому повчитися один у одного. Коли я приїхала сюди, мене часто запитували, чи правильно, що в українському уряді працює багато вихідців з Грузії. На що я відповідаю: в інтересах будь-якої країни прагнути залучати чужий досвід і отримувати з нього користь. І Британії теж. Наприклад, голова банку Англії [Марк Карні] — канадець. Україні варто повчитися у Грузії того, в чому вона досягла успіху, зокрема дуже вдалому досвіду реформи поліції.

— Україна намагається наслідувати приклад грузинських реформ. Але все відбувається дуже повільно. Хто чи що, на вашу думку, гальмує хід реформ?

— Я згодна і не згодна з вами одночасно. Бо я бачу велику різницю між тим, якою країна була ще зовсім нещодавно і якою стала. Нинішній уряд за досить короткий період досягнув більше в плані реформ, ніж усі попередні. Це по‑перше. По-друге, перед урядом стоїть дуже великий обсяг роботи. Не слід забувати, яку масу економічних і соціальних проблем він успадкував.

Що ж до темпу реформ, я насправді іноді дивуюся тій швидкості, з якою ваш уряд ухвалює нове законодавство. Хоча, звісно, певні речі мають відбуватися швидше. Наприклад, необхідно терміново реформувати державну службу та судову систему, удосконалити виборче законодавство. Ми, звісно, продовжуватимемо чинити тиск, щоб український уряд провів ці та інші реформи. Але я вважаю набагато важливішим, щоб громадянське суспільство в Україні вимагало цього від свого уряду.

Перед українською владою стоїть необхідність проведення непопулярних реформ — і це, на мій погляд, одна з головних причин того, чому все відбувається повільно.

— Українська влада без тиску працювати не може?

— Країну будують люди. І в будь-якій демократії люди створюють тиск, необхідний для змін. Уряд Великої Британії змушують працювати виборці, які вимагають цілком конкретних речей. Така само ситуація у вашій країні. Треба вимагати. І політики, обрані демократичним шляхом, зобов'язані слухати своїх виборців.

— Несприятливий інвестиційний клімат в Україні не сприяє приходу західного капіталу. Наскільки комфортно почуваються тут британські компанії? Є інтерес до українського ринку в Британії?

— В Україні є британські компанії [великі міжнародні компанії, такі як Shell, GSK, Vodafone, а також маленькі компанії, залучені в енергетичний, аграрний, фармацевтичний сектори], але мені б хотілося, щоб їх було більше. І це одне з моїх завдань як посла — налагоджувати торговельні відносини в обох напрямках.

Із 1 січня 2016 року починає діяти режим зони вільної торгівлі з Євросоюзом, і ми його гаряче підтримуємо. Але є проблема. Буду чесною: Україна досі має репутацію корумпованої країни, і це відштовхує інвесторів. У Британії є дуже жорсткий закон щодо протидії хабарництву [Anti-Bribery Act 2010], дія якого поширюється на британські компанії за кордоном. Якщо компанію викриють у хабарі, наприклад, чиновнику, це буде серйозним порушенням [такі фірми можуть бути притягнуті до відповідальності та піддані штрафу в необмеженому розмірі й конфіскації майна, а винні фізичні особи можуть бути ув'язнені на термін до десяти років].

І тому, незважаючи на великий інтерес британського бізнесу до України, зокрема до IT-сектора, інвестори хочуть вкладати гроші там, де будуть виправдані ризики такого вкладення, усунена корупція, спрощені процедури та працює справедливе правосуддя.

— Хочу повернутися до початку 2014 року. Як ви вважаєте, чому не спрацював Будапештський меморандум?

— Росія.

— Чи все зробили країни-гаранти, в тому числі Британія, щоб не дозволити анексію Криму та згодом війну в Донбасі?

— Хочу відзначити, що Будапештський меморандум — це не договір, а дипломатичний документ, згідно з яким підписанти угоди, зокрема Велика Британія, мають проводити консультації у разі агресії або економічного тиску проти України. І ми це робимо. У березні 2014‑го я разом з нашим тодішнім міністром закордонних справ була на зустрічі в Парижі, яку ми скликали разом із США на підставі Будапештського меморандуму. Велика Британія, США, Україна були присутні на цій зустрічі. Росія на неї не з'явилася. Ми маємо розуміти, що у Будапештського меморандуму є свої обмеження, якщо Росія не хоче виконувати свої зобов'язання.

— Отже, міжнародне право безсиле перед міжнародними злочинами Росії. Чи здатне воно взагалі захистити Україну від агресії з боку Росії?

— Міжнародне право неідеальне. У нього немає свого законодавчого чи виконавчого органу. Ускладнюється все тим, що Росія як постійний член Ради безпеки ООН порушує свої зобов'язання. Але наша позиція єдина: ЄС разом із США та Канадою підтримує Україну, як і санкції щодо Росії. Ми продовжуємо наполягати, що Крим — це частина України, і гранично чітко висловлюємося з приводу того, як ми оцінюємо дії Росії в Донбасі.

— Врегулювання ситуації в Донбасі затягується. Мінські угоди не виконуються. Що йде не так? Яких помилок припускаються Україна і Захід?

— Не можу сказати, що Мінські угоди не працюють. Я знаю, вони непопулярні тут. І розумію фрустрацію українців. Але факт залишається фактом — це спосіб досягти миру. Перше — є припинення вогню. Так, не повною мірою, як нам би хотілося. Так, Україна продовжує зазнавати втрат, що неприйнятно. Але вже не в таких масштабах, як раніше. І ситуація із забезпеченням безпеки, яка була дуже складною, стала набагато кращою, ніж раніше. Друге — почався відвід важкого озброєння. Третє — це механізм, який дозволяє зібратися за круглим столом і обговорити важливі речі: створення робочих груп, гуманітарний діалог. Це важливо. І важливо, щоб прогрес продовжувався.

Україні потрібно продовжувати виконувати свою частину зобов'язань. І ми вимагаємо від Росії виконання своєї.

— Деякі експерти вважають, що завдяки війні в Сирії Володимир Путін, який позиціонує себе мало не як головний борець із тероризмом, має всі шанси повернутися до G8, "поклавши ноги на стіл". На вашу думку, це можливо? Британія готова в осяжному майбутньому сидіти з Росією за столом G8?

— Зараз не йде жодних дискусій з приводу G8. У нас була зустріч G20 в Антальї [15-16 листопада 2015 року]. Прем'єр-міністр Великої Британії Девід Кемерон і президент Путін зустрічалися там. У нас є двосторонні відносини з Росією. Ми є постійними членами Ради безпеки ООН і маємо працювати разом. Велика Британія і Росія також залучені у війну в Сирії, і ми маємо обговорювати це питання. Але це не означає, що ми працюємо в режимі business as usual. Ми фундаментально не згодні з позицією Росії щодо України та низки інших важливих питань.

— Повертаючись до України: який зараз імідж України в Британії?

— Є особи, які хочуть представити Україну в негативному світлі. На жаль, Україна стала асоціюватися з конфліктом, корупцією і проблемами з безпекою. Але у вас багато позитивних моментів, і Україні потрібно акцентувати увагу на них. У вас є нове талановите молоде покоління, яке хоче реформ, активне і націлене на успіх.