Рік сорок п'ятого

До переїзду в Білий дім Дональд Трамп, здавалося, готовий був перевернути світ. Що ж йому вдалося зробити насправді з моменту обрання президентом?

Стівен Пайфер, експерт
американського Brookings
Institution, дипломат,
колишній посол США в Україні

Рівно рік тому на хвилі обіцянок великих змін і з гаслом Америка перш за все Дональд Трамп був обраний 45-м президентом Сполучених Штатів. Через дев'ять місяців після його переїзду в Білий дім (в січні 2017-го) стало зрозуміло, що він вніс не так і багато коректив, десь лише додав хаосу своїми висловлюваннями.

Одного разу в Овальному кабінеті Трамп, не втрачаючи часу, відмовився від транстихоокеанського партнерства, яке передбачало створення багатостороннього торгівельного блоку, що включає в себе більшу частину країн Східної Азії, що динамічно розвиваються. Потім він запустив процес перегляду Угоди про вільну торгівлю Північної Америки з Канадою і Мексикою. Звичайно, поки рано говорити, чи хоче він щось змінити або зовсім відмовитися від неї.

Також Трамп заявив про вихід Штатів з Паризької кліматичної угоди (хоча можна було просто внести поправки в допустимі показники вуглецевих викидів в США). І відмовився від американської традиції публічно обговорювати проблеми в області прав людини і питань розвитку демократії.

Що стосується зовнішньої політики, то під час передвиборчої кампанії Трамп сумнівався в значущості НАТО, закликав поліпшити відносини з Росією і навіть не заїкався про те, що Москва для цього повинна припинити свою жахливо негідну поведінку. Трамп пропонував зняти санкції проти Москви і визнати за нею незаконно анексований Крим.

Однак Трамп-президент в тому, що стосується Європи, практично наслідує політику свого попередника. Його адміністрація підтримує Україну і надмірно обережна з Росією. Держсекретар США Рекс Тіллерсон заявив російському колезі, що небагато можна зробити задля налагодження контакту між їхніми країнами, поки Кремль не перегляне свої дії в Україні.

Але тут стикаються два фактори. З одного боку — точка зору республіканців, головних радників Трампа, в тому числі віце-президента США Майка Пенса, радника з національної безпеки Герберта Макмастера і міністра оборони Джеймса Меттіса. З іншого — Трамп зараз зв'язаний по руках і ногах проведенням розслідування можливої змови між його передвиборним штабом і російськими офіційними особами.

В Азії американський президент підтвердив ключові альянси США з Японією і Південною Кореєю. Та й щодо Китаю американська політика змінилася куди менше, ніж того очікували, враховуючи постійні заяви ще кандидата Трампа про те, що недобросовісна китайська торгівля завдала шкоди американському бізнесу і позбавила американців робочих місць. Але тепер Трамп відклав в довгий ящик прийняття жорстких торгівельних заходів проти Китаю. Більше того — чекає від лідера КНР Сі Цзіньпіна допомоги в тиску на Північну Корею.

Стратегія щодо Близького Сходу так і не з'явилася. Президент дозволив посилити військову присутність США в Афганістані та Іраку, але не занадто. Питання лише в тому, чи достатньо таких заходів, щоб докорінно змінити ситуацію в конфліктах, які тривають більше десяти років. Трамп також уникає будь-яких рішень в складному ізраїльсько-палестинському мирному процесі.

Що стосується ключових завдань контролю над озброєнням, то і тут президент США, як зазвичай, дозволив собі гучні заяви, але поки неясно, чи послідує за цим реальна зміна політичного курсу. Він засумнівався в доцільності нового договору між РФ і США про заходи щодо подальшого скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Втім, Штати продовжують стежити за дотриманням меж договору.

"Війна слів" (а також твітів) Трампа і Кім Чем Ина підвищила градус напруженості на Корейському півострові. Втім, незважаючи на брязкання зброєю, президент США не намагається розв'язати війну (потенційні витрати якої швидко протвережують). Однак немає з його боку і дипломатичного тиску на Пхеньян. Знову ж таки, все це дуже нагадує політику Обами.

Ядерна угода з Іраном? Так, Трамп погрожує не продовжувати її, називаючи Тегеран фанатичним режимом. Однак остаточне рішення він передав Конгресу, який в односторонньому порядку може вийти з угоди. Більшість у Трампа лише сподіваються, що цього не станеться.

Загалом, через дев'ять місяців все ще складно зрозуміти стратегію зовнішньої політики Дональда Трампа. До кінця року Білий дім повинен підготувати тези з національної безпеки, які визначать головні принципи політики США. Але чи готовий президент строго притримуватися даної стратегії? Гарне питання.

Очевидно одне: радники Трампа розуміють, що для досягнення цілей в сфері безпеки і зовнішньої політики США будуть потрібні стійкі стратегії, підкріплені американською рішучістю і ресурсами. Чи вдасться оточенню президента змусити його прийняти необхідні рішення? Можна лише сподіватися. Правда, останні дев'ять місяців показали, що ставка на це не така вже й вдала.