Рік суворого режиму

За рік роботи в уряді міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавичус чітко розпізнав головну чорну діру України і знає, як її закрити

Олександр Пасховер

.

.

Лише за годину бесіди міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавичус відшукав в Україні понад 100 млрд грн. Якби був час, знайшов би й більше. Гроші витікають крізь державні компанії, які часто доять люди, пов'язані з вищими владними кабінетами. Колишній литовський підприємець Абромавичус уникає конкретних імен, але називає спосіб лікування: приватизація. Приватизація незалежно від цін і кон'юнктури.

Він також розповідає, як запустити різні сектори економіки та підняти Україну з нинішнього 83‑го місця в рейтингу умов ведення бізнесу до 17‑го. Звучить фантасмагорично або принаймні амбітно. Щоправда, невідомо, чи зможе Абромавичус брати участь у роботі уряду і далі: поточного тижня парламент викликає на звіт прем'єра і ключових міністрів. Не всі збережуть свої посади. НВ зустрілося з 39‑річним інвестбанкіром на тижні, коли виповнився рівно рік з того моменту, як він почав працювати в уряді України.

— Коли ви були призначені міністром, то заявили: "Україна — найкорумпованіша країна Європи, і ми повинні змінити це". Вам вдалося зняти це прокляття?

— Ви пишете про корупцію, боретеся з нею. А я борюся з корупцією через очищення від старих кадрів, дерегуляцію. Чим менше процедур, тим менше ліцензій, тим менше корупції. Коли ми сюди прийшли, я зрозумів, що з наявними кадрами нічого побудувати неможливо. Вони з іншого світу, іншого простору, світогляду, підходів і цінностей. Тому я зробив ставку на кадрову політику. Скоротив штат на 50%. З 26 голів департаментів залишилося чотири. У мене принцип простий: той, хто приходить сюди на топові позиції, не мав до Євромайдану працювати на держслужбі. Друге — претендент повинен мати західну освіту. Третє — бажано з досвідом роботи в західній компанії. А далі я дивлюся на його цінності та світогляд. Прошу: назвіть трьох осіб із середовища банкірів, інвестбанкірів, соціальних активістів, аудиторів, антикорупціонерів, які могли б вас рекомендувати. І коли людина каже, мовляв, я таких людей не знаю,— це сигнал. Я одного претендента запитав: "Як ви тут опинилися?" А він мені відповідає: “Так щодо мене вже рішення ухвалене. Мені телефонували та сказали прийти до вас на коротку співбесіду".

— А ви йому: вас розіграли.

— У мене кадрова політика базується тільки на моїй особистій думці. Я з 18 років займався бізнесом. Багато людей приймав на роботу, з багатьма прощався. Особливо з амбітними людьми зі Східної Європи, в тому числі Росії, Балтії. У більшості випадків з ними доводилося прощатися через те, що вони не могли бути частиною колективу. З професіоналізмом все добре, але як частина команди вони просто "не прилипали". Люди були конфліктними, не готовими до командної роботи. Чого я не помічав серед своїх шведських, фінських, норвезьких колег. Я казав, що Україна — найкорумпованіша країна в Європі, і, на жаль, мало що змінилося.

— Учора Олексій Павленко, міністр аграрної політики і продовольства, сказав, що збиток держпідприємств в агросфері становить 3 млрд грн. Тут виявлено порушень ще на суму 12 млрд грн. А який збиток генерують всі держпідприємства?

— Топ-100 держкомпаній згенерували минулого року збиток 115 млрд грн. П'ята частина держбюджету. Зараз втрати Нафтогазу менше, тому цього року, можливо, вони [100 найбільших держкомпаній] будуть менш збиткові. Але з огляду на вартість активів вони мають бути не в мінусі, а в плюсі, заробити 70 млрд грн. Тобто дірка все одно виходить у 100 млрд грн — це майже $5 млрд. Щоб кожного року не витягати гроші з кишені громадян, краще більшість таких компаній виставити на приватизацію. Адже навіть із неймовірними зусиллями щодо залучення якісних кадрів ані ми, ані будь-яка інша країна не знайде стільки якісних керівників на 1.827 держкомпаній.

— А є конкретні імена покровителів, а не просто гіпотетичні люди, які доять на мільярди держпідприємства і перешкоджають їх приватизації?

— Приватизацію популісти гальмують. Що вони хочуть? Або самі приватизувати, коли вони будуть у владі, або просто заграють з електоратом, мовляв, неправильний час, це все віддадуть олігархам. Я їм в парламенті так і кажу: або ми всі разом частина змови і сидимо на якихось схемах, або давайте голосувати за закони щодо приватизації.

— Але ви не називаєте імена тих, хто гальмує процес, хто персонально відповідальний за те, що приватизація багатьох об'єктів зірвана. Чому?

— Дивіться, є частина прогресивних депутатів, які бояться — і я теж боюся, — що як не зробиш, буде погано в будь-якому разі. Погано, що висмоктують гроші з держкомпаній і сидять на потоках. А уявіть, як буде погано, коли ті, хто зараз накопичив капітал, висмоктуючи гроші з цих компаній, за ці гроші придбають ці активи.

— Ну так вони до цього і ведуть. Ще й знецінюють актив, щоб придбати дешевше. Тому й важливо почути їхні імена.

— Вони необов'язково хочуть придбати ці підприємства. Моєю та Ігоря Білоуса метою є те, щоб найбільші об'єкти, які приватизуватимуться, все ж таки дісталися в конкурентній боротьбі західним стратегічним інвесторам, які привезуть нові технології, будуть оновлювати наші заводи та фабрики.

— Які очікувані втрати в цій війні? Росія загрожує з 1 січня ввести заборону на ввезення аграрної продукції з України.

— Частина нашого аграрного експорту нині в Росії в загальному обсязі — 2%. Збиток від $421 млн до $600 млн. Але це не прямий збиток. Це недоотриманий прибуток. Частина цієї продукції буде відправлена на інші ринки. В будь-якому разі ви розумієте, що ці втрати значно нижчі, ніж могли бути роки три тому. Ми все ж таки вчимося розуміти, з ким поруч живемо і маємо справу. Росія вже багато років є непередбачуваним партнером. Не тільки для нас, а й для інших сусідів: Туреччини, Литви, Естонії, Латвії, Молдови, Грузії, Польщі. Тому ми рухаємося вперед, але очікуємо найжорсткіших заходів з їхнього боку. У Кабінеті міністрів ухвалили рішення, що у разі застосування з боку Росії ось таких недружніх прийомів ми вже без погодження з парламентом запровадимо дзеркальні санкції.

— А ми маємо для цього запас міцності? Ситуація на міжнародних ринках не дуже сприятлива. Вартість руди впала до рекордного мінімуму, дешевшає сталь. Майже на межі собівартості працюють аграрії. У сумі це половина нашої валютної виручки. Звідки з’являться запаси, щоб компенсувати втрати?

— Щодо руди і сталі я з вами повністю згоден. У найближчі кілька років для їхніх виробників будуть дуже непрості часи. Світова індустрія сталі вкотре проходить крізь серйозний надлишок потужностей, перевиробництва. Тому несприятлива цінова кон'юнктура. І потрібно просто пережити цей період, дочекатися того, як десь у світі почнеться серйозне зростання економіки або почнуть скорочуватися неефективні потужності з виробництва сталі. У будь-якому разі це некороткострокова перспектива. Як ми можемо допомогти своїм підприємствам?

83‑тє місце в рейтингу ведення бізнесу — це ганебно. Бо нижче нас з колишнього СРСР тільки Таджикистан і Узбекистан

— Хороше питання.

— Допомагаємо трохи підняти тарифи на залізничні вантажоперевезення, щоб стимулювати інвестиції у сектор. І вже за цими програмами буде можливість купувати у наших підприємств 4-5 тис. нових вагонів, чого вже давно не робилося, і модернізувати понад 300 локомотивів, інвестувати в оновлення полотна. І Укрзалізниця вже оголосила про 15 млрд грн капвкладень. В енергетичній сфері розраховуємо на підняття "капекса" (капітальні вкладення) в чотири-п'ять разів — від 12 до 50 млрд грн. 90% цих замовлень отримають місцеві виробники. Найгірші економічні показники вже 6-8 місяців як позаду.

Одне з наших головних завдань на наступний рік — реформа органів контролю. Законопроект вже пройшов перше читання у Верховній Раді. Закон про те, щоб всі органи контролю та їхні перевірки координувалися автоматично онлайн-системами у Мінекономрозвитку. На сайті заздалегідь стає видно, хто, коли, до кого і чому йде в гості. Ми вже цього року піднялися на 83‑тє місце у світовому рейтингу легкості ведення бізнесу Doing Business. Два роки тому були на 112-му.

— Це результати 2014 року. Ви ж працюєте фактично з 2015‑го.

— Дата відліку була — перша половина цього року. Вже до наступного оголошення рейтингу — це буде в жовтні 2016‑го — ми спокійно вийдемо на 46-е місце. Ще за рік — на 17‑е.

— З 17‑го місця можна вже буде побачити Сінгапур.

— Це дуже серйозно. Зараз Литва на 21‑му місці.

— Зараз ми вийшли зі 112‑го на 83‑тє місце. Як бізнес це відчув?

— 83‑тє місце — це все одно ганебно. Бо нижче нас із колишніх країн СРСР тільки Таджикистан і Узбекистан. Це не ті країни, на які ми хочемо рівнятися. Тому, якщо ми на 83‑му місці, значить, бізнес ще нічого не відчуває..

— Ще одна велика проблема України — це її неконкурентна освіта. Можливо, це не ті сфери, на які ви можете вплинути. Але ось речі, які уряду до снаги. У нас невиправдано велика кількість вишів. Самих лише аграрних університетів — понад 20. У них навчаються 130 тис. студентів, з яких ринок насилу приймає та перенавчає до 10 тис. Чи не доцільніше цю божевільну кількість вишів просто скоротити?

— Звісно ж, треба скорочувати. Слід реально запитати у бізнесу, хто йому потрібен. Це перше. Друге — потрібно скорочувати ці наші застарілі академії, які поки нам жодного нобелівського лауреата не дали. Візьмемо ту-таки аграрну Академію наук. У нас є сільхозхолдинги з доступом до всіх новітніх технологій, всі їхні співробітники їздять на стажування в Америку, Німеччину, Канаду, Австралію. Ці молоді люди вже в сто разів більше знають, ніж старі кадри в університетах. Фінансових можливостей у сільгоспкомпаній більше, щоб розробити щось нове, ніж у цих академій. Тому потрібно позбавлятися неефективних інститутів.

— І це колосальна економія держкоштів?

— Звісно.

— Я зараз читаю книгу норвезького економіста Еріка Райнерта Як багаті країни стали багатими та чому бідні країни залишаються бідними. Вона у мене з собою. Я хочу зачитати вам звідти одну фразу і попрошу її прокоментувати: "Європейці рано помітили, що загальне багатство зустрічається лише там, де сільського господарства або немає, або воно відіграє невелику роль". Інакше кажучи, його думка: країни, в яких аграрний сектор є основою економіки, рідко бувають багатими. Точніше — ніколи. Ми щось робимо неправильно чи ми унікальні?

— Це проблема не аграріїв. Вони останніми роками привернули багато дешевого ресурсу. Вони могли б стати прикладом для інших галузей, показати, як модернізуватися, як привести технології. Візьміть той-таки Миронівський хлібопродукт. Немає в світі таких компаній, які мають таку унікальну інтеграцію. Є й інші компанії. UkrLandFarming вирощує пшеницю, сою, кукурудзу та своїх курей, а деякі продають через свою мережу. Ми не повинні зупинятися. Це стосується закону про ринок землі. Рано чи пізно потрібно дозволити продавати ріллю. Це буде один із найпотужніших економічних поштовхів для розвитку країни. Але при цьому ми маємо шукати можливість для розвитку інших секторів. Щоб до нас приїжджали і не говорили, мовляв, у вас корупція, погана судова система, рейдерство і слабка банківська система. Ми маємо створити умови ведення бізнесу не гірші, ніж у наших західних сусідів.