Гол Дмитра Комарова

Популярний ведучий телеканалу 1+1 — про свою головну спортивну пристрасть

Я був божевільним футбольним фанатом, особливо в старших класах. Навчався в київській школі на Шота Руставелі, а поруч розташований Олімпійський стадіон, тому я завжди намагався по можливості особисто відвідувати футбольні матчі.

Думаю, побачивши мене в метро в середині-кінці 1990-х, ви б мене не впізнали. Моє обличчя було розфарбоване навпіл — половина обличчя жовта, а друга — блакитна. У мене були шапки з бубонцями, двометрова дудка, зібрана з інших дудок. Звичайно ж, прапор і шарфи. Загалом, я був класичним, найфанатичнішим вболівальником, що зривав голос.

У 1998-1999 роках стався підйом українського футболу, його золота доба з Валерієм Лобановським та молодим Андрієм Шевченком. Дуже щасливий час для футбольних фанатів. На жаль, він з тих пір так і не повернувся.

А одного разу мене заарештували. На стадіоні Динамо проходив якийсь вирішальний матч, і у мене з собою був бенгальський вогонь. Коли наша команда забила гол, багато хто почав щось підпалювати, і я теж запалив свій новорічний бенгальський вогонь. До мене тут же підскочили співробітники міліції, скрутили, вивели зі стадіону, порвали квиток і забрали документи. Потім батьки були змушені діставати ці документи з міліції. Все закінчилося благополучно, ніякого звинувачення чи криміналу, але було зіпсовано настрій. Вийшло, що найбільше моє хуліганство, — це бенгальський вогонь.

Хто з футболістів вразив вас найбільше?

Андрій Шевченко. Тому що в сучасному українському футболі нікого краще не було. Він дійсно номер один. Я був страшенним фанатом Шевченка. Пам'ятаю, коли вперше взяв у нього автограф, батьки мене не впізнали. Я не ходив, а літав по квартирі від щастя. І зараз радий, що він тренер нашої збірної.

Назвіть найкращу гру, яку ви бачили в своєму житті.

7 квітня 1999, Динамо — Баварія, 3:3. Це була дуже драматична і найкрутіша гра, яку взагалі показували українські футболісти. Я був на цій грі на Олімпійському і зірвав голос.

Назвіть гру української збірної, яка справила на вас незабутнє враження.

Той же 1999 рік, 17 листопада, Україна — Словенія. У вирішальному матчі-відповіді в снігопад ми зіграли 1:1 і не вийшли на Євро-2000. Але як же наші хлопці, розуміючи, що вирішується доля Євро, в останні хвилини рвали і як шикарно грали. На останній хвилині в штрафному майданчику суперника перебувало 11 українських футболістів. Навіть Олександр Шовковський вийшов з воріт і дивом не забив гол. Я б хотів, щоб кожен нинішній гравець збірної побачив цей матч, особливо його кінцівку, і подивився, як повинна грати українська команда.

Чим сильна наша збірна і чого їй бракує?

Як уболівальник скажу, що у збірної великий кредит довіри. У 1998-2000 роках команда настільки круто грала, що того кредиту довіри і любові досі вистачає, щоб ще чогось чекати від збірної. А не вистачає — волі до перемоги до останнього. Адже в історії були випадки, коли навіть на останній секунді забивали. Потрібно рвати до кінця. Це ж саме стосується і вболівальників. Потрібно бути послідовними. Якщо любиш збірну, то потрібно її підтримувати і під час злетів, і під час падінь.

На яку країну слід рівнятися Україні, щоб наша збірна досягала успіхів?

На збірну України зразка 1999 року.

CV

Дмитро Комаров народився в 1983 році у Києві. Закінчив Національний транспортний університет та Київський національний університет культури і мистецтв. Понад десять років в якості журналіста і фотографа співпрацював з низкою провідних вітчизняних видань. З 2010-го — ведучий авторської програми подорожей Світ навиворіт на телеканалі 1+1. Лауреат престижної вітчизняної премії Телетріумф як найкращий ведучий розважальної програми.