Як людина бідна і залежна, без чіткої мети, все робить з оглядкою, очікуючи заохочення або боячись покарання сюзерена, так і ми все озираємося на всі боки, ловлячи погляди і слухаючи промови тих, від кого залежить наша доля. Хтось слухає настанови зы «златоглавої» з її мракобісними скрепами, інші вірять в МВФ. І, як шкода, що ніхто не хоче жити своїм розумом, покладаючись на власні сили.
Результат озирання – цілком закономірний. Замість того щоб після здобуття незалежності будувати, ми кинулися руйнувати фундамент – мораль, освіту, культуру, з вогником продовжуючи справу, розпочату більшовиками. Потрібно визнати, що радянська влада була вельми ефективна у вихолощуванні інтелектуального потенціалу української нації. Норовливих били «батогом», засилаючи за Урал або відразу вкладаючи в могилу. Лояльних вабили «пряником», в багату можливостями Москву. Але, навіть у цих варварських умовах Україна примудрялася зберігати інтелектуальний потенціал, відстоюючи власний авторитет досягненнями «глушкових, гончарових, гмирь та лбановських». Незважаючи на всю злочинність і аморальність радянської влади, Україна зуміла зберегти ідентичність і вижити.
І ось, коли комуністичний морок розсіявся, і прийшла пора будувати нову вільну країну, нам, раптом, клінічно захотілося «грошей». Країна пустилася в усі тяжкі, забувши, що гроші – це всього лише похідна від більш значущих цілей і цінностей.
У підсумку, ось уже три десятиліття ми дрейфуємо в пошуках «легкого» заробітку. Спочатку розпродавали робочі індустріальні активи, потім взялися за природні ресурси, а витратившись почали продавати робочі руки і мізки і без оглядки брати в борг. Без будь-якої стратегії і, що найстрашніше, раз по раз упускаючи унікальні можливості для створення сильної України. Результат закономірний – замість «грошей», ми отримали «гроші».
Але найгірше, що під час розпродажу ми дуже легко пожертвували тим, що робить нас українцями – національною культурою. При всій гидоті радянської влади її вожді були люди далеко недурні. Розуміючи важливість мистецтва і науки для побудови сильної держави вони завжди підтримували віру народу в елітарність інтелектуалів, даруючи їм різні матеріальні блага і ставлячи на щабель вище за інших. Та, що там радянська влада... У всьому цивілізованому світі еліта – це не багаті крамарі або герої соціальних мереж. Пишний зад Кім Кардашьян може гарантувати їй мільйони переглядів на YouTube і доларів у банку, але йому ніколи не всістися за один стіл з розумними й освіченими.
А тепер озирніться і подивіться на тих, кого зараз в Україні, прийнято називати елітою: на багатьох персонажів, що впевнено займають місця в різних Топ-30, 50, 100, чоловічих і жіночих, до і після... Ну, скажіть на милість, чого можна очікувати від країни, де діячі, які агітують за зміни, пишуть свої гасла в соцмережах так, немов ніколи не чули про елементарні правила синтаксису і орфографії, де активісти-грантоїди заробляють набагато більше трудяг-професіоналів, де право визначати орієнтири для країни забезпечується кількістю фоловерів у фейсбуці, а інтелігенти, що дивом вижили, намагаються звести кінці з кінцями на ті бюджетні крихти, що залишаються після субсидій «нужденним» олігархам?
То чи варто дивуватися, що країні, де самопроголошена еліта не розмовляє, а «комунікує», використовує не «місця», а «локації», і «рандомно пушить релевантні меседжі», доводиться терпіти сором і приниження від здавання аналізів. І, на превеликий жаль, терпіти доведеться ще довго, поки не зуміємо визначити для країни пристойну мету і почнемо до неї йти.
Ось тільки, яка вона, ця мета, і хто її визначить? Як показує досвід, лайки, перегляди та вкрадені гроші не в змозі зробити з «кухарки» стратега, що керує державою.
А поки що до нашої цілі – взяти в борг, що вже стала звичною, несподівано, хоча й цілком закономірнї, додалася ще одна – здати аналізи на те, чи залишилася у нас хоч крапля власної гідності. Або ми навіки станемо заручниками поганого смаку, потураючи дурості, жадібності й вульгарності нинішньої української «еліти», готової не лише здавати лайно на аналізи, а й жерти його ложками заради своїх жалюгідних цілей?
«Хороший керманич пливе і подертим вітрилом, і навіть коли снасті зірве, він пристосує, що залишилося, і пливе далі», - написав Сенека. Вітрило ми вже роздерли, снасті зірвало, а ось керманича і цілі так і не знайшли. Вірю, що поки що.
Читайте інші тематичні колонки на НВ:
Сьогодні в світі з Іваном Яковиною – щодня
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим – щодня
Кінопошук з Фоззі – щочетверга
Діовий тиждень з Сергієм Фурсою – щоп'ятниці
Відкриття з Олексієм Бондарєвим – щонеділі
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени