«Чи дурні бо бідні, чи бідні бо дурні». Мені здається, що все-таки друге. Рівень освіченості, до якого докотилася Україна не те, що залишає бажати кращого, це занадто м’яке формулювання, а просто пригнічує і навіть лякає. І не тому, що в хвилину відпочинку нам немає з ким поговорити про творчість Котляревського, Байрона чи Пушкіна, останнього, до речі, вирішили в школах не вивчати, тому що це буде мати катастрофічні наслідки для країни.
Століттями царська Росія, не покладаючи рук, вихолощувала інтелектуальний потенціал українців, агресивно пригнічуючи будь-які спроби нашого народу розвивати власну науку, культуру і мистецтво. Естафету з ентузіазмом підхопили більшовики, що навіть незважаючи на своє пролетарське походження прекрасно розуміли, що неосвіченою провінцією управляти легше. Прикро, що після двадцяти восьми років незалежності, майданів і війни, наша владна еліта продовжує «велику справу» Леніна-Сталіна, абсолютно спокійно спостерігаючи, як країна дуже швидко занурюється в темряву незнання, неосвіченості й відсталості.
На превеликий жаль, генофонд нації і так досить пошарпаний Голодомором, Радами, Другою світовою, переманюванням найкращих умів і яскравих талантів у Московію, в радянські часи, і відтоком молодих і енергійних на Захід, у нинішні. Нас не два мільярди, як китайців, і ми не вміємо розмножуватися тими темпами, як індуси нижніх каст, не до кінця пізнали цінності демократії та гендерної рівності. Нас мало і ми, на жаль, тупіємо. Я навіть маю на увазі не природні здібності. Безперечно, кмітливість, природна хватка, вміння плести багатоходові інтриги у багатьох на належному рівні. Очевидне підтвердження цьому факту — наша нова влада. Ну, хіба можуть бути розумними люди, які без будь-якої освіти, які часто не вміють написати двох рядків, або уражені патологічною нелюбов’ю до книг, зуміли пролізти на саму верхівку, щоб вести в майбутнє десятки мільйонів людей, що втрачають надію?
Що лякає, так це ступінь неосвіченості багатьох владних мужів і дам. Гляньте, на їх офіційні біографії. Багато хто віддав перевагу обмежити свій інтелектуальний багаж рівнем середньої школи, а про культурну спадщину людства судять в кращому випадку за матеріалами наспіх перегорнутої худої шкільної хрестоматії. Хоча, хто знає, може вони і мають рацію: «у великій мудрості багато печалі; і хто примножує знання, примножує скорботу». А кому ж хочеться скорботи? Хочеться жартувати і веселитися, як в серіалі, і щоб з хорошим кінцем. Нехай би і жартували собі, але біда в тому, що, проголосивши себе «елітою нації», вони почали множити нашу з вами скорботу. Ще страшніше те, що мої слова не адресовані до якихось конкретних особистостей або партій. Ні до перемжців, ні до тих, хто програв. Вони всі такі — і це відображення нас самих!
Безсумнівно, історія знає безліч прикладів, коли на чолі потужних держав стояли неосвічені гіганти, що назавжди залишили слід в житті людства. Але, як правило, слід цей був дуже трагічним. Гітлер, Сталін, Мао — генії, але чи хочемо ми тієї долі, що вони підготували своїм країнам. Ні, ми хочемо жити в демократичній Британії Черчілля, багатій Америці Рузвельта або освіченій Франції де Голля, захоплюючись освітою та інтелектуальною міццю великих державників і патріотів. Часто спраглі порядку співгромадяни кричать про необхідність навести порядок і закликають до влади всемогутню «сильну руку», але коли о третій ночі вона наполегливо постукає до вас у двері, як це було в роки радянських репресій, ви почнете щосили волати про ідеали демократії і просвітництва. Біда тільки в тому, що неосвіченим людям, наділеним владою, як у нас, вони не знайомі. У них більше розвинені базові інстинкти, не обмежені гальмами моралі і культури.
«Скільки народу збігається дивитися потішне і швидкоплинне видовище і яка порожнеча біля благородних наук». Яка прекрасна думка стародавнього римлянина і наскільки точно описує поточний момент в Україні! Як гаряче ми обговорюємо, що сказав якийсь кумедний і швидкоплинний чиновник, і як мало говоримо про фундаментальні речі. Хто з нас, навскидку, пам’ятає ім'я і прізвище міністра освіти? Тих, хто знає, які професійні вершини підкорила пані міністр за двадцять дев’ять років свого життя, напевно, ще менше. А вже людей, обізнаних про її стратегії реформування системи освіти, напевно, і зовсім немає. Як, боюся припустити, немає і самої стратегії. І, втім, ніколи не було у попередників і попередниць. Погано!
Хороша влада і справжня еліта не візьметься нізвідки. Вона створиться з тих нинішніх хлопчиків і дівчаток, що тільки починають свій шлях у житті і ще не встигли заразитися ні «квартальним» гумором, ні «рошенівською» корупцією, ні медведчуківським «патріотизмом». Або не створиться взагалі, роз'їхавшись в юному віці по закордонах, в гонитві за справжньою сучасною освітою і тими можливостями для ситого, комфортною, але чесного життя, яке воно відкриває.
Так що, на мій погляд, з усіх фантазій нашого молодіжного уряду фантазія про зарплату в 4000 доларів для вчителів була найправильнішою. Хоча, на жаль, лише фантазією, абсолютно нездійсненною в нашому реальному житті. Але ж, поки ми не змінимо систему освіти, з самого початку до самого кінця, нам годі й думати про краще життя. Його просто не буде кому будувати!
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Думки НВ