Ті, хто пишуть, що сміятися можна з усього, і наводять як приклад, скажімо, Charlie Hebdo або Джорджа Карліна — або дурні, які не розуміють, про що говорять, або покидьки.
Так, сміятися можна з усього. Але для цього необхідна одна умова.
Суб'єкти повинні бути як мінімум рівні за положенням.
Коли рівний сміється з рівного — немає проблем. Коли пригноблений сміється з пригноблювача — взагалі без питань.
Коли народ сміється зі свого уряду — це одне. Але коли уряд сміється зі свого народу — це інше.
Коли з Голокосту сміється жертва Голокосту — це одне. Але коли з Голокосту сміється німецька газета «Фолькішер Беобахтер» — це зовсім, зовсім інше. І не розуміти цього може тільки ідіот.
Якщо людина захищає право нациста сміятися з євреїв у концтаборах тією ж мірою, як право євреїв у концтаборах сміятися з нацистів — вона просто ідіот, і говорити тут нема про що.
Якщо людина захищає право Скабєєвої сміятися на «Росії-24» зі смертей українців під час війни тією ж мірою, як право українців сміятися зі смертей загарбників, ця людина — корисний ідіот, опосередкований пособник і говорити тут нема про що.
Тому що жарти «Фолькішер Беобахтер» зі згорілих будинків євреїв — це вже не гумор. Це вже називається державний терор.
Так ось. Те, що відбувається зараз — не гумор. Нехай навіть і найнизькопробніший позамежний чорнушний стьоб у стилі 95-го кварталу. Ні, це цькування.
Коли національний хор, на каналі, що належить сірому кардиналу, в співавторстві з підтанцьовкою президента сміється з того, як мало не вбили колишню голову Нацбанку, що протистояла повному захопленню економіки країни цим самим сірим кардиналом — це державне цькування.
Це розпалювання ненависті. Державне розпалювання ненависті.
Я пройшов через це. Я все це знаю. Коли ось так от, з телевізора, зі сторінок газет ллються тонни помиїв, жарти-прибауточки, коли бидло з реготом жене жертву, тобто тебе, а ти стоїш і не можеш повірити. Не можеш зрозуміти. І не знаєш, що робити далі. Виправдовуватися? Немає в чому. Доводити? Безглуздо. Не доводити? Теж.
І я це ненавиджу. Просто ненавиджу. Які там п’ять років. Рік тому, всього рік тому мені й у маревному сні не прийшло б у голову, що в Україні буде свій зомбоящик, в якому ті, хто жартував про ебонітові палички і країну-повію будуть використовувати для цькування патріотів ті ж прийоми, що й зомбоящик в РФ. Ось дивлюся на хор Верьовки, а бачу Доренко: «Здавалося б, до чого тут Гонтарева». Спробуйте знайти десять відмінностей з Соловйовим і хором Александрова з пісенькою «Отключим Украине газ» вже писав.
Ніколи б не подумав, що що-небудь українське може викликати в мені ненависть, але, чорт забери, 95-му кварталу це вдалося.
Ті, хто вважає це смішним, або допустимим, або не бачить нічого такого — ви берете участь у цькуванні людини. Подумайте над цим.
А наступного разу поговоримо про репутаційні витрати країни. Тому що здається, зовсім небагато зрозуміли, що ж насправді сталося, які це матиме наслідки для країни на міжнародній арені, і які рапорти зараз пишуться в посольствах.
В межах проекту «Журналістика без посередників»
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ