Поки він в Одесі

Грузія після Михайла Саакашвілі — суміш новаторських рішень колишньої влади і соціалістичних обіцянок нинішнього уряду, прагнення до Європи та сильних проросійський настроїв

Максим Бутченко

.

.

Д

авид продає овочі на сонячній тбіліській вулиці. Відпускає товар, торгується. А в паузах розмірковує про той час, коли людина, що керує нині життям сонячної Одещини, керувала не менше сонячною Грузією.

"Так, ми досі згадуємо Мішу [Михайла Саакашвілі]. Він стільки накоїв — бізнес віджимав, кидав за ґрати", — каже продавець, після чого просить не називати його прізвище в пресі. І ніби у виправдання свого анонімного статусу додає: "А нинішній уряд теж не кращий: економічне становище дедалі гіршає".

Давид відволікається на покупця, потім зітхає і завершує думку: "Але хоч нікого не катують".

Кілька днів у Грузії переконали: приблизно таким же чином тут міркують багато людей. Тодішньою командою Саакашвілі незадоволені, але і нинішню владу не схвалюють. Тому що за неповну пару років, які пройшли з часу президентства "Міші", в країні з'явилися ознаки економічної кризи, а місцева валюта — ларі — сильно девальвувала. На цьому тлі в частині місцевого населення дедалі виразніше проявляються проросійські настрої, несподівані для країни, яка лише сім років тому зазнала військової атаки з боку РФ.

"За півтора року відбулися реальні зміни. І ми за крок до нових змін в країні", — говорить Сергі Капанадзе, колишній заступник міністра закордонних справ в уряді Саакашвілі й один із керівників Асоціації реформ Грузії (GRASS).

К

оли Саакашвілі був президентом, Ека Ткешелашвілі працювала на посаді глави МЗС Грузії. Роботи було багато — команда, що прийшла до влади внаслідок революції троянд, буквально підняла країну з колін, кардинально реформувала МВС та інші держструктури і зробила Грузію одним зі світових лідерів за зручністю ведення бізнесу і об'єктом для зовнішніх інвестицій. Задля цього в країні посадили кілька десятків тисяч корупціонерів.

Тепер Міхо в країні немає, сама міністр перестала бути чиновником, та й політична ситуація сильно змінилася. Для Ткешелашвілі це очевидно — адже вона знає, що після від'їзду президента-реформатора його партія Національний рух зазнала тиску з боку нової влади — команди колишнього прем'єра Бідзіни Іванішвілі, великого бізнесмена, чий соратник Георгій Маргвелашвілі є чинним президентом країни. Іванішвілі і Ко прийшли до керівництва країною на хвилі зростання невдоволення грузин діями реформаторів, використовуючи популістські гасла.

"Постраждали від нинішньої влади не тільки вищі верстви партії, але і середні чини",— розповідає колишня глава МЗС, яка переконана: офіційний Тбілісі намагається представити Національний рух як маргінальний і кримінальний проект. Для цього, мовляв, вони використовують старі страшилки на кшталт історій про те, що за Саакашвілі в тюрмах жорстоко катували в'язнів. Самого Міхо нинішня влада навіть оголосила в розшук.

Але Давид Маградзе, заступник спікера грузинського парламенту, вважає претензії до Національного руху та Саакашвілі обґрунтованими. Він сам спочатку був соратником лідера революції троянд, але після пішов в опозицію. І довго не міг залишити лави Національного руху, побоюючись кримінального переслідування.

Атмосфера у вищих ешелонах влади при Саакашвілі, за його словами, була важкою. Завдяки відкритим реєстрам власності він спостерігав дивні речі: "Наприклад, як у три години ночі чоловік подарував державі завод вартістю 50 млн ларі". Ще Маградзе згадує історію однієї жінки, на яку тиснули і погрожували звільнити всіх її родичів, якщо вона не перестане співпрацювати з опозицією. "Таких випадків було багато",— підсумовує він.

Про те, що роки правління Саакашвілі були неоднозначними, говорить і Ніка Гварамія, директор найбільшої грузинської телекомпанії " Руставі-2.

В ті часи опозиція була слабкою, а преса мало критикувала владу. "Ми обрали для себе комфорт: ТБ створювало міфи",— згадує Гварамія. Керівництво і співробітники Руставі-2 вирішили, що вони представляють інтереси команди-переможниці. А треба було, як тепер розуміє телеменеджер, відчувати себе представниками всього народу.

У підсумку справа дійшла до того, що перші особи держави стали неадекватно сприймати те, що відбувається. І почалися, як висловився Гварамія, "перегини" в управлінні країною. Тріумф партії Іванішвілі, який був після, став не стільки перемогою опозиції, скільки поразкою команди реформаторів.

На хвилі "нелюбові" до Саакашвілі в суспільстві посилилися проросійські настрої. “Зараз 30 % грузинів підтримують вступ у Євразійський союз [економічна організація, що об'єднує РФ, Білорусь, Казахстан, Вірменію і Киргизію], а половина не вважають Росію агресором. Це найстрашніше",— говорить Капанадзе.

Але нинішній уряд прем'єра Іраклія Гарібашвілі також встиг наробити помилок.

Серед них економіст Гела Васадзе виокремлює низку невиконаних зобов'язань. Наприклад, обіцянку знизити вдвічі вартість бензину — мовляв, пальне було дорогим, бо Саакашвілі забирав собі якусь частку. Але Міхо пішов, а ціна залишилася.

Ще одна забута обіцянка — безвідсоткові кредити на нерухомість плюс гарантії, що держава погасить позиками колишні іпотечні запозичення населення. Також "замінники" клялися електорату, що тарифи на електрику знизяться вдвічі, За фактом вони зросли на 20 %.

“Біда в тому, що вони [новий уряд] почали регулювати економіку вручну. Наприклад, скоротили витрати на інфраструктуру та збільшили витрати на соціалку", — розповідає Васадзе.

Цьому сприяла девальвація ларі, додає голова Нацбанку Грузії Георгій Кадагідзе. “Нас [Нацбанк] звинуватили, що ми не витрачаємо валютні резерви [на підтримку національної валюти]. Але це ж не вихід", — каже банкір.

Уряд створив особливий наглядовий орган над Нацбанком, тобто, як пояснює Васадзе, з'явився паралельний фінансовий регулятор.

При цьому складно відстежити ефективність витрачання кредитів, виданих державними банками державним компаніям. І це в країні, яка декларує максимальну відкритість у всьому.

"В економіці вплив держави має бути мінімальним: чим більше свободи — тим привабливіші ринки", — говорить Кадагідзе, який займає свій пост з 2008 року.

Зараз Грузія має ще й загальну стагнацію економіки, а також уповільнення зростання ВВП.

Представники чинної влади, виключно на умовах анонімності, визнають: так, Кабмін працює неефективно.

М

ісцеві експерти та політики згодні в одному: реформаторська основа, закладена урядом Саакашвілі, і сьогодні дозволяє утримувати всю грузинську держструктуру в робочому стані.

Скажімо, досі функціонують будинки юстиції. Там можна за 15 хвилин оформити будь-які документи, а через день приїхати й отримати їх, як на McDrive,— не виходячи з машини, біля спеціального вікна.

У Тбілісі, наприклад, після Саакашвілі залишилося лише п'ять основних комунальних підприємств — чи не все міське господарство віддано в аутсорсинг комерційним структурам. У Києві зараз більш ніж 500 комунальних підприємств, і за минулий рік вони завдали місту збитків на 1 млрд грн.

Процедура землевідведення в грузинській столиці, як і раніше, максимально прозора — на сайті можна бачити всіх учасників тендера і контролювати процедуру передачі ділянок від початку і до кінця. Частину рішень реально оскаржити, і, як стверджують у мерії, нерідко адміністрація стає в таких випадках на бік позивача.

"Сліди" Саакашвілі помітні і в інших сферах. Наприклад, розмитнення автомобіля займає п'ятнадцять хвилин і коштує в десять разів менше, ніж в Україні. Сервісні центри поліції не відрізнити від європейських. А в процесі складання практичного іспиту на права на машину з учнем ставлять датчики, які не дають зімітувати результат, а також відеокамери, записують усі дії,— щоб власник міг оскаржити результат.

Відчувається інерція первинного поштовху і в економіці. Колишній прем'єр Грузії Ладо Гургенідзе, який стояв біля витоків грузинського дива, каже, що економічна свобода не залишила країну разом з Саакашвілі. І зовнішні інвестиції все ще близькі до 60 % від ВВП — максимуму, показаному в 2012-му.

Кадагідзе з Нацбанку додає, що Грузія ще 2011‑го вийшла на свій пізньорадянський економічний рівень, — Україна ж не зробила цього досі.

На батьківщині Саакашвілі є й інші маркери стабільності: так, за останні роки не збанкрутував жоден банк, немає фонду гарантування вкладів.

Не втратив офіційний Тбілісі та колишню зовнішньополітичну орієнтацію — нинішня команда керівників країни декларує прихильність до проєвропейської політики попередників.

У владі, схоже, розуміють, що нинішнє відносний добробут Грузії ґрунтується на діях команди Саакашвілі. І тому не відходять далеко від рамок первинних реформ.

Розуміє це і електорат. За даними цілої низки соцопитувань, рейтинг керівної партії Грузинська мрія впав з 50 % до 30 %. А ось у Нацруху він суттєво зріс, досягнувши рівня 20 % підтримки. Гірші справи у прозахідних Вільних демократів (10-15 %) і проросійської партії Ніно Бурджанадзе (менше 10 %).

Тому, впевнений Капанадзе, на наступних виборах в 2016 році можливий реванш Національного руху. Але тільки в складі коаліції з якоюсь іншою політсилою. Самостійно однопартійцям Саакашвілі не витягнути — в їхньому середовищі тепер немає харизматичного лідера. Той поки намагається здійснити "революцію доріг і пляжів" в Одесі.