Бацькіни пасинки

Мінський Вільний театр, який ставить спектаклі про політв'язнів у Білорусі і змушує нервувати місцеві спецоргани, стає сенсацією на Заході

Ірина Андрейців

.

.

Маленькі групи людей збираються в Мінську в умовленому місці. В обумовлений час до кожної групи підходить дівчина і тихо питає: "Чекаєте?" Люди кивають, і дівчина, актриса білоруського Вільного театру, який сьогодні вважається найбільш сміливим білоруським опозиційним проектом в галузі культури, веде їх на виставу. Зазвичай її показують у непоказному гаражі в житловому кварталі.

Вільний театр існує вже десять років без афіш і власної сцени — його часто називають підпільним, а його акторів відвідує КДБ. Про вистави цього театру білоруська преса не пише, а про місце вистави глядачі дізнаються через знайомих. Проте в репертуарі театру 20 вистав — від шекспірівського Короля Ліра до сучасних, в яких фігурують білоруські політв'язні. І на Заході він відомий більше, ніж у себе на батьківщині.

Американський режисер-документаліст Меделін Секлер, яка зняла про Вільний театр фільм, зізналася журналістам: коли дізналася про те, як цей театр працює, спочатку не могла повірити, що таке відбувається сьогодні в Європі. "Головна незвичайність [театру] в тому, що вони зі сцени розповідають реальні історії, які відбуваються з людьми при владі Лукашенка, останнього диктатора Європи",— констатує Секлер.

Втім, на думку критиків, вистави, які створює невеликий колектив однодумців, мають не тільки політичну, але й культурну цінність: Вільний театр об'їздив півсвіту, показуючи свої постановки в США, Австралії та Європі.

Режисер театру Володимир Щербань підкреслює, що ставить перед своїм колективом завдання бути цікавим глядачеві не лише політикою. “Ми не можемо просто вийти і сказати: у Білорусі — диктатура! І що? На це ніхто не купить квиток",— посміхається Щербань.

18 жовтня в Лондоні відбувся кількагодинний концерт на підтримку театру під назвою i'm with the Banned (Я разом із забороненими), в якому взяли участь фронтмен гурту Pink Floyd британець Девід Гілмор, російський гурт Pussy Riot, українська Бумбокс, білоруська Brutto і деякі інші відомі виконавці. Концерт транслював BBC. І це лише початок святкування десятиліття Вільного театру: з 2 по 14 листопада в Лондоні пройдуть десять його вистав.

У маленькому мінському гаражі тісняться півсотні глядачів, майже всі — молодь. Актори грають на відстані метра від них, і від цього пристрасті, які вирують на імпровізованій сцені, стають ще ближчими глядачам.

Іде вистава Час жінок, заснована на реальних подіях. У постановці всього чотири персонажі — чоловік-слідчий і три жінки, чиїх чоловіків заарештовано за організацію масових акцій 2010 року. Тоді Лукашенко переміг учетверте, і проти сфальсифікованих результатів президентських виборів на вулиці білоруської столиці вийшли понад 50 тис. осіб. Активістів жорстоко розігнали силовики: вони заарештували більше тисячі учасників протестів.

Працюючи над виставою, актори довго розмовляли з дружинами справжніх політв'язнів. На основі їхніх спогадів режисер і творець Вільного театру Микола Халезін і написав п'єсу Час жінок. Однак побачити її в Мінську сам уже не зміг: щоб не потрапити за грати, разом зі своїм колегою Володимиром Щербанем він залишився під час гастролей на Заході.

Тепер режисери ведуть репетиції в театрі по скайпу, а з трупою зустрічаються тільки на гастролях. У той час як акторами, які живуть і працюють в Мінську, часто цікавиться білоруське КДБ: вже кілька років до членів трупи "заходять у гості" представники органів.

Одного разу весь театр було заарештовано разом з глядачами

“Одного разу весь театр було заарештовано разом з глядачами,— згадує актор Павло Городницький.— У нас була прем'єра вистави. Прийшов ОМОН, сказав, що постановки не буде, мовляв, вантажтеся в автобус".

Тих, у кого з собою були паспорти, швидко відпустили. Усіх інших на кілька годин забрали у відділок для з'ясування особи. З тих пір до акторів нерідко приходять з органів просто так, кілька разів вистави зривали.

“Вони це роблять, щоб наші глядачі були налякані і не приходили в театр,— пояснює актриса Вікторія Біран.— Але наша публіка дуже смілива".

Одного разу, десять років тому, Щербань спробував поставити спектакль у Державному академічному театрі імені Янки Купали в Мінську — відверту психологічну п'єсу британської письменниці Сари Кейн Психоз 4,48. Однак після першого ж прогону режисера практично вигнали з державної сцени.

“Я розумів, що в жодному білоруському театрі ставити мені це не дозволять,— Щербань проводить межу між своїм театром і тим, що існує сьогодні в Білорусі.— Ненормативна лексика, ненормативна сексуальність, гендерна невизначеність, сумніви, богохульство, суїцид — це нічний кошмар для лякливих театральних функціонерів".

Проте режисерові вдалося зібрати групу однодумців і все‑таки підготувати виставу. А коли вона вже була готова, виявилося, що знайти приміщення для такої постановки — теж проблема. Їм відмовили всі — і тільки пивний бар Графіті в білоруській столиці відповів акторам ствердно. Так відбувся перший спектакль Вільного театру.

Сьогодні його постановки критики називають не лише політичними або гострими, але й зухвалими, такими, що безжально оголюють ті проблеми, які в суспільстві прийнято замовчувати.

"Державний театр цензурований, там багато тем — табу",— констатує Щербань.

Під час мітингу 2010 року режисери Вільного театру були серед активістів. Тоді Щербаню і Халезину вдалося втекти від правоохоронців, а Наталю Коляду, дружину Халезина, затримали.

“Після цього прийняли закон, який забороняв збори більше трьох осіб навіть у приватній квартирі,— згадує Він.— Ми припинили вистави на кілька місяців, щоб не підставляти глядачів".

Режисерів чекало відкриття кримінальних справ, але тут як раз театр виїхав на гастролі в Європу, а тому повернулися тільки актори: режисери отримали політичний притулок в Лондоні, і тепер Вільний театр зареєстрували саме там.

“У нас був дуже складний період, але зате зараз ми працюємо з багатьма міжнародними компаніями,— зізнається Щербань.— Ми стали ще голосніше".

На його думку, майбутнє театру безпосередньо залежить від політичної ситуації в Білорусі. Причому режисер переконаний, що президент Лукашенко дивився нещодавній концерт в підтримку театру в Лондоні. “Я говорив: хлопці, грайте на повну потужність, бо нас буде дивитися сам Лукашенко! — сміється Щербань — Давайте покажемо йому все, що про нього думають".

.