«Відповідальність Умєрова». Маємо «прірву» з постачанням дронів на фронт, це наслідки недалекоглядних рішень — розмова з Берлінською

— Я, на жаль, вже 12 рік розумію, що відбувається. Позаяк з 2014 року займаюся темою безпілотних технологій для фронту, з доісторичних часів, коли слово «дрон» було невідомим і мало хто розумів його значення.

Відбувається наступна історія. Ми постійно наздоганяємо на позавчора. Це той базовий принцип, за яким відбувається, на жаль, забезпечення фронту. Тобто немає в нас ніякого прогнозування. Ніхто вам не зможе компетентно в державі сказати, що буде актуально, наприклад, на грудень 2025-го.

А ворог, на жаль, таке прогнозування веде. Вони спершу відставали, а коли зрозуміли суть технологічної війни, вони почали по ряду напрямів активно наздоганяти. Десь вони вже в паритеті, десь вони вже дуже активно і динамічно наздогнали. З тими ж дронами на оптоволокні, наприклад. І це така основоположна теза, від якої насправді потрібно відштовхуватися у поясненні всіх подальших процесів.

У нас відсутнє повністю, відповідально заявляю, певне прогнозування інженерних рішень, які будуть актуальні хоча б в коридорі 6−12 місяців. Тільки коли фронт просить про те, що нам потрібно ось це — ці засоби електронної боротьби, ось ці дрони-перехоплювачі - тільки тоді дуже повільно починає державна машина перетравлювати бюрократичну потребу, потім замовлення, потім відбувається підписання контрактів, логістика тощо, що втрачає нам щонайменше 6−12 місяців часу. І постачаються вироби, які були актуальні щонайменше на березень-травень 2024 року.

Наприклад, по багатьох наземних роботах чи повітряних дронах ми зараз постачаємо те, що було актуально [раніше], але зараз воно вже не актуальне, тому що технологічна картина фронту змінюється щонайменше кожен місяць, кожних три місяці. На деяких ділянках ще частіше може змінюватися обстановка — за три тижні. Тому в нас немає цієї системи, яка дає можливість подумати наперед. Ми завжди думаємо вже тільки коли нам нав’язують певну гру.

— Це планування, це ж на боці кого? Це ж на боці, мабуть, Генштабу. Тобто Генштаб має сформувати потребу, а далі, до речі, питання, хто ж є виконавцем, чи це Міноборони, чи це Агенція оборонних закупівель усередині Міноборони, чи це Мінцифри, чи це ще якісь інституції? Отже, чи це проблема Генштабу сформувати той запит і дивитися в майбутнє, що буде за пів року, за рік?

— Так, потребу подає Генштаб, але важливо розуміти, як це працює. Збирається потреба від підрозділів, які воюють, поки вона узагальнюється, поки вона доходить нагору… Підрозділи, які воюють, не повинні сидіти, крім того, що вони воюють, і прораховувати інженерні рішення, які будуть актуальні через чотири-п'ять-шість місяців, вони подають ту потребу, яка їм потрібна вже зараз, або потрібна була ще на позавчора. От вона потрібна вже зараз, але поки вони її подали, поки це бюрократично переварилося, перетворилося в запит до Міністерства оборони, поки Міністерство оборони уклало контракти, поки виробники виробили, привезли комплектуючі, потім поки передали через той же КСЛ (Сили логістики ЗСУ — Ред.), потім безпосередньо назад, вниз на підрозділи, які воюють… Щонайменше пів року проходить.

Ми хочемо на офіцера, який воює, чи на солдата покласти ще функцію, що «давайте ви, крім всього іншого, ще подумайте, якою буде технологічна війна у горизонті найближчого року». Це неправильно, ці речі робляться через, умовно, технологічну ставку, про яку я вже роками кажу; чи інженерну, чи просто через вузькоспеціалізовану групу людей, які займаються певним прогнозуванням.

Тому що є в нас на всю країну максимум кілька десятків фахівців, глибоких фахівців, ґрунтовних, з лазерної зброї чи з електромагнітної. Якщо ви думаєте, що в нас безмежна кількість людей, які орієнтуються в питаннях автономної навігації, в питаннях загалом донаведення тощо, що це якісь сотні тисяч [фахівців], — це не так. Це максимум кілька сотень людей, які працюють над цими темами.

І саме тому ті теми, які будуть актуальні в технологічній гонці, в часовому горизонті хоча б до року… Нам потрібно збирати фахівців і слухати їхню думку, що буде актуально, готувати аналітику для ВПК, який своєю чергою зможе, прочитавши цю аналітику, зрозуміти, що буде актуально завтра. Вчасно давати розпорядження, накази для того, щоб вже виділявся державний ресурс на ті засоби, які будуть потрібні фронту, умовно, на жовтень 2025-го, на січень 2026-го. І тоді вони будуть приїжджати вчасно. Тому це перша наріжна проблема.

Друга наріжна проблема, відповідь на ваше питання, чому зараз не вистачає FPV-дронів, не постачаються з боку держави, — це результат певної реорганізації всередині АОЗ (Агенції оборонних закупівель — Ред.).

Ті реорганізаційні процеси, які йдуть щодо того, щоб створити маркетплейс, правильні. Неправильно було те, що було зроблено міністром [оборони Рустемом Умєровим] - заміна цього керівництва. Як ви пам’ятаєте, був публічний скандал. І я говорила неодноразово Рустему Енверовичу, коли ми ще зустрічалися з ним особисто, що ми потім отримаємо відтерміновані наслідки.

Тобто ще в вересні, в жовтні, я йому говорила, що потрібно перебудовуватись і доволі швидко, щоб потім ми не отримали ту ситуацію, яку отримали. Вони отримали певну прірву з постачанням дронів. Я вважаю, що те, що відбувається, це його особиста відповідальність. Ті призначення, які він робив, і ті кроки, які він робив, зараз призвели до того, що ми маємо цю яму постачання дронів. Тому що невиконанні контракти, тому що, знову ж таки, в нас не був продуманий цей момент.

Зараз фактично ситуацію рятує тільки те, що було виділено, було правильно ухвалено рішення… Я не знаю, ким саме, не буду вас обманювати. Я так розумію, хтось з військово-політичного керівництва ухвалив рішення виділити фінансування напряму на бригади. Це дуже розумне і правильне рішення, тому що тільки це і допомога благодійних фондів рятує бригади від того, щоб повністю опинитися на мілині без FPV-дронів. Це єдине, що страхує станом на сьогодні.

Але цього не достатньо. Не порівнюйте ті бюджети, які може закупити Міністерство оборони з їхнім мільярдним бюджетом і, власне, те, що може передати благодійний фонд, такий як наш, Дігнітас чи Притули, чи Повернись живим, чи інші фонди. Тобто це зовсім інші масштаби.

— Так, а хто відповідальний? Чи ми говоримо про те, що відповідальність все-таки лежить на Агенції оборонних закупівель? Ви сказали про маркетплейс. Я пам’ятаю зустріч з Арсеном Жумаділовим. Він тоді тільки очолював Державний оператор тилу, відповідав за тилове забезпечення наших військових. І вже тоді почалися ті розмови, що, можливо, Жумаділов очолить обидві агенції. Вже почався цей скандал навколо Марини Безрукової, тодішньої очільниці АОЗ. Чи все-таки це відповідальність АОЗ?

— Маркетплейс потрібен, однозначно. Він дасть можливість гнучкості, прозорості, прибере ряд корупційних ризиків тощо.

Мені здається, ви не почули, що я сказала, я повторюся. Те, що зараз в нас є провал постачання FPV-дронів для фронту через Міністерство оборони, це пряма і особиста відповідальність Рустема Умєрова. Так само, як пряма і особиста відповідальність [попереднього міністра оборони] Олексія Резнікова.

Відсутність в перші два роки повномасштабного вторгнення закупівель Мавіків, основного дрона тактичного рівня, через що загинули та були поранені без перебільшення тисячі, якщо не десятки тисяч людей… Було два роки повномасштабки, фронт тримався на Мавіках з благодійних фондів та на проєкті Армія дронів.

Я, по-моєму, абсолютно чітко назвала прізвище відповідальних за відсутність закупівель FPV-дронів, які є фактично єдиним технічним засобом, що стримує ворога. Ворог про це відверто, відкрито пише в своїх каналах, постійно в Телеграмі ви можете подивитися.

Є, до речі, наш канал Розвідка Ворога в Телеграмі, де ми згруповуємо знання щодо сотні каналів ворога, військових каналів, «воєнкорівських». І вони таке пишуть: «За счет чего противник умудряется не просто держаться на ряде участков фронта, а даже контратаковать? Ответов много, но главный ответ, главный краеугольный камень украинской обороны — FPV».

Без цих FPV зараз Рустем Умєров своїми кадровими рішеннями, які він робив за попередній рік, і як він їх робив, зараз залишив фронт без адекватного постачання. Попередній міністр оборони Олексій Резніков залишив фронт без весільних дронів, як я їх називаю, не розуміючи як міністр оборони, коли минув цілий рік повномасштабного вторгнення, що на цьому весільному дроні тримається його солдат. І цей весільний дрон, якщо хочете, хобійний, туристичний, який завгодно, насправді рятує людям життя, тому що завдяки цьому вони можуть бачити, звідки просувається ворог, коригувати вогонь, робити скиди і багато чого іншого.

От і все. Питання [стоїть] в розумінні нашими міністрами оборони, шановними чи не шановними, реальності, яка відбувається. Для мене це не особисте питання, я те ж можу сказати про міністра Андрія Тарана, який втратив для країни перед повномасштабним вторгненням півтора року часу. Зараз успішно сидить послом десь в Словенії, якщо не помиляюся.

І таких прикладів достатньо. Люди, які повноважні відповідати за наші з вами податки, за нашу з вами безпеку, вони не розуміють елементарних речей. І навіть з 2014 року не було адекватної уваги до цього напряму.

Якщо ви мені покажете хоча б одне інтерв'ю, хоча б одного з чиновників нашого сектору безпеки і оборони, а це міністри, їхні заступники, керівники департаментів, Стратегпром, депутати комітету з оборони; хоча б одне інтерв'ю з періоду з 2014 по 2022 рік, де хоч хтось із цих людей, яких ми оплачували своїми податками, говорить про те, що буде технологічна війна роботів і дронів, і треба вкладатися в цю галузь… Якщо ви мені покажете, я буду вважати, що це найрозумніша людина України. Тому що не тільки кілька десятків волонтерів, інженерів і польових командирів цим жили і це передбачали. Не тільки ми всі це побачили і намагалися зі всіх сил це розвивати. А й хтось з державного сектору, з чиновників.

Але я, на жаль, поки що не можу пригадати жодну таку людину. Це відповідь на ваше питання, чому в нас немає забезпечення чи Мавіками, чи FPV, чи Цукорками, чи наземними роботами. А далі буде питання лазерної зброї, а далі буде питання автономності роботів, так званої війни роботів, війни дронів. Буде дуже багато питань щодо шахедів, які все більше і більше вдосконалюються, проти яких потрібно теж розробляти якісні контрзаходи. Вже певні контрзаходи розробляються, але знову ж таки потрібне масштабування. Питання щодо ракетної програми тощо.

Ці питання дуже глибокі, але я хочу просто, щоб ми всі, українці, пам’ятали імена і прізвища тих людей, які здавали ядерну зброю, тих людей, котрі віддавали наші стратегічні бомбардувальники і ракети. Це все дуже легко гуглиться, хто тоді був при владі.

Просто потрібно дуже чітко розуміти, що героїзм — це завжди наслідок чиїхось помилок. І ті люди, котрі ухвалювали такі рішення і були настільки недалекоглядними, вони не хочуть зараз заявляти про свою відповідальність і визнавати свої помилки.

Хоча навіть Білл Клінтон, експрезидент США, публічно заявив, що він перепрошує за те, що тиснув на Україну, щоб ми віддали ядерну зброю.

Окреме питання, могли ми це утримати, не могли, чи могли утримати принаймні частину тактичної ядерної зброї. Але я не пригадую, щоб хтось з наших політиків за всі 30+ років незалежності вийшов і сказав, що «я шкодую про ці рішення».

Я також не чую ні від Олексія Резнікова визнання щодо Мавіків, що Міністерство оборони в найбільшій війні дронів відмовлялось купувати головний дрон тактичного рівня для фронту. Я не чую ніяких визнань того, що зараз відбувається щодо FPV — і не тільки від Рустема Умєрова. Я не чую ніяких заяв від Андрія Тарана і багатьох інших. Тут можна перераховувати ще добрих пів сотні таких топчиновників оборонки, які за ці кілька десятків років були за це відповідальні.