У зла є багато визначень. Але загальним є те, що зло – це привласнення колективного блага. Кишеньковий злодій краде не гаманець. Він краде громадську безпеку. Привласнює її, скорочуючи загальне на користь приватного. У цьому сенсі немає різниці між ним і тим, хто обганяє по зустрічній. Або тим, хто в шинку лізе в п'яну бійку за надуманим приводом, пише Павло Казарін для Крим.Реалії .
Корупція, монополії, хабарі – це ж не що інше, як порушення правил чесної конкуренції. Коли за все це доводиться доплачувати конкретному мені. І весь розрахунок будується на тому, що збитки – вони на всіх і потроху, а бонус – комусь конкретному і великий.
А тому будь-яке зло починається з присвоєння колективного блага. Зі знищення загального капіталу. З приватизації того, що належить всім.
Якість держави як раз і залежить від того, наскільки багато в ній «загальних благ». Чисті парки і безпечні вулиці. Конкурентне середовище в бізнесі і держзакупівлі. Ефективні адміністративні послуги.
Будь-який кинутий повз урну недопалок – віднімання із загальної суми. А обиватель, який ставить гараж на дитячому майданчику, в цьому сенсі дорівнює монополісту, який продає послугу втридорога, прасуючи конкурентів адмінресурсом.
Крадіжку спільного прийнято пояснювати альтруїзмомПричому злодійство спільного прийнято пояснювати альтруїзмом. «Заради дітей». «Заради сім'ї». Формула самовиправдання завжди одна і та ж – злодій воліє ховати свою відповідальність в мотиви турботи.
Ентропія держави починається в той момент, коли число тих, хто приватизує загальне благо, перевищує число тих, хто його створює. Саме це співвідношення і є частиною того, що прийнято називати колективною етикою. Якщо перемагає логіка «дерибану» – країна йде в рознос. Якщо перемагає етика інвестування – держава стає точкою зростання.
За великим рахунком, саме в цьому і полягає один з головних викликів сучасної України.
По один бік барикад – ті, хто живуть по-старому. У парадигмі доїдання загального. У логіці приватизації колективного. Вони не відчувають країну і державу своєю. Своєю вони відчувають тільки і виключно власну сім'ю. І готові інвестувати лише в неї – відбираючи в інших.
Всі вони крадуть у тих, хто опинився по інший бік барикад. У тих, хто платить податки. У тих, хто намагається жити за правилами. У тих, хто намагається змінювати ці правила – якщо вони виписані на користь першого табору.
Ці другі можуть служити в армії або варити гарну каву. Якісно мести вулиці або волонтерити для фронту. Можуть створювати робочі місця або писати код. Вони можуть бути на держслужбі або працювати в бібліотеці. Займатися бізнесом або водити автобуси. Але їх відрізняє те, що їх світ не закінчується на порозі персональних квартир. В їхньому світі є щось спільне – те, що не належить особисто їм – і вони в це готові вкладати. Навіть якщо хтось інший не залишає спроб це привласнити.
Ми переможемо в той момент, коли других буде більше. І програємо, якщо погодимося виправдовувати підлість інтересами сім'ї. Власної сім'ї.
Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США
Підписуйтесь на наш телеграм-канал Мнения Нового Времени