Найперший Майдан

Восени 1990 року студенти кількох українських вишів заявили про те, що не можуть більше жити в комуністичному заповіднику, і почали довгостроковий протест у центрі столиці — революцію на граніті. Так у країні стартувала нова епоха

Вахтанг Кіпіані

.

.

Люди ваші вимоги підтримую голодування не схвалюю із послідовниками вбивць 1933 року необхідно боротися їхніми ж методами цих істот не зупинять навіть ваші смерті адже вони пройшли загартування в 1933 році 1986 році не вважаючи більш ранніх правових справ група 239 ігнорує вас всією душею з вами". Саме такий вигляд, без знаків пунктуації, мала історична телеграма, надіслана 12 жовтня 1990 року о 8.10 ранку із запорізького поштамту. Запитаєте: то й що?

А те, що українська пошта (тоді ще СРСР) вперше доставила телеграму за адресою: "Київ 1 пл Незалежності Жовтневої революції студентське наметове містечко". І вона дійшла, щоб зберегтися до наших днів в архіві учасника тієї акції — львівського студента Михайла Канафоцького.

Історикам невідомий більш ранній документ, де б центральна площа на той момент столиці Української РСР була названа майданом Незалежності. І це перший зримий результат легендарної студентської акції протесту, що почалася вранці 2 жовтня на холодному граніті (поки) площі Жовтневої революції.

У той час домінантою площі був пам'ятник більшовицькій революції, що складався із фігур вождя Ульянова-Леніна, балтійського матроса, робітника та селянина. Але незабаром архітектурна композиція зникне, а територія офіційно стане Майданом. І саме тут відбудуться головні події акції Україна без Кучми (2001), помаранчевої революції (2004) і Євромайдану (2013), який переріс у залиту кров'ю сотні мучеників революцію гідності (2014).

Протест "на граніті" готували кілька місяців. Є кілька версій того, як його було організовано. Але сенс єдиний — група молодих опозиціонерів, студентів київських, львівських, дніпродзержинських, івано-франківських та інших вишів, які не бажали жити в комуністичному "заповіднику застою" і російському, словами Солженіцина, "підчерев'ї", на кількох конспіративних зустрічах домовилися здійснити акцію, яка змусила б республіканську владу припинити зближення із Москвою. Саме тоді йшов процес обговорення умов підготовки та перепідписання нового Союзного договору.
.

ЛАНЦЮГИ КОМУНІЗМУ:
Радикальний протест налякав номенклатуру,
змушену піти на поступки

Роком раніше світ був шокований бузувірством пекінської влади, що розчавила студентів, які протестували на площі Тяньаньмень, танками. Травнем 1990‑го українські, литовські, російські, грузинські студенти провели акцію пам'яті китайської молоді у формі одноденного голодування. Це була маленька репетиція великої, як з'ясується пізніше, події.

Уранці 2 жовтня розпочалася нова епоха. Епоха реальної вуличної політики, прямого народовладдя на український лад. І почалася вона з виходу на центральну площу Києва невеликої групи студентів — кількох десятків членів Студентського братства (СБ) і Української студентської спілки. Влада забарилася. Хоча в перші години намети, поставлені просто на граніті (трималися вони, до речі, завдяки тонким кілочкам, вбитим між плитами), можна було елементарно знести. Але незабаром навколо "території, вільної від комунізму" виріс ліс людей. Кияни стали приходити на площу, щоб підтримати студентів і стати живим щитом на випадок розгону. Побачивши народну підтримку, Київрада легалізувала вже розпочату акцію.

Студенти обрали своє керівництво. Три координатори — п'ятикурсник історичного факультету КДУ ім. Шевченко Олесь Доній, студент Львівської політехніки Маркіян Іващишин та представник Дніпродзержинська — батьківщини Брежнєва, що символічно, — Олег Барков. Ідеально — Київ, захід і схід. За кілька днів Іващишин повернувся до Львова, і функцію координатора від СБ виконував львів'янин, учасник бойових дій в Афганістані Ігор Коцюруба.

Чого вони домагалися? Вимог було п'ять. Відмова від підписання нового Союзного договору, нав'язуваного Москвою, націоналізація майна компартії та комсомолу, дострокові перевибори Верховної Ради на багатопартійних засадах, повернення всіх українських призовників із численних вже тоді гарячих точок. Ну, і відставка прем'єра Віталія Масола, який не встигав за темпом суспільних перетворень і сприймався суспільством як ретроград.
.

ТІЛЬКИ ВОДА:
Подібний вид боротьби використовувався
в Україні вперше. Ті, хто співчував студентським
активістам, приносили на Майдан у термосах
окріп і відвари лікарських трав

Парламент тоді був центром ухвалення всіх політичних рішень. Депутати розділилися у своєму ставленні до протесту згідно з політичними поглядами. Комуністична більшість — її тоді називали за кількістю членів група 239 — і примкнулий до неї митрополит Російської православної церкви Агафангел (тоді його кафедра була у Вінниці, а нині в Одесі) засудили студентів. Окремі діячі навіть вимагали від армії та міліції "зачистити" площу Жовтневої революції від "націоналістів". Тодішня проукраїнська опозиція Народна Рада підтримала студентів, як то кажуть, не тільки словом, але й ділом. Близько десяти народних депутатів, зокрема колишні політв'язні Степан Хмара і Левко Горохівський, також одягли білі пов'язки на голову і сіли на холодний граніт разом із молоддю.

Периметр голодування був позначений символічними стрічками, за які не можна було заходити. Тоді вперше українці стали волонтерити на підтримку політичної акції. Несли розкладачки, ковдри, теплий одяг, окріп, лікувальні трави, шипшину й пиріжки. Так, пиріжки та бутерброди несли на Майдан постійно. Адже не всі голодували — сотні студентів були задіяні в охороні, медслужбі, господарських підрозділах тощо. Той, хто хотів попоїсти, відходив убік, щоб не бентежити товаришів. Деякі з них оголосили так зване сухе голодування, без води.

Товариство відразу підтримало цю справжню та нелукаву боротьбу. Працівники Головпоштамту збилися з ніг: телеграми йшли з усієї країни та з‑за кордону — від монгольських студентів до сирійських демократів. Обурений хамською поведінкою депутатів-комуністів, вийшов з партії живий класик радянської літератури Олесь Гончар. На площі до того ж голодувала і його внучка.

Зробити вигляд, що це пересічна акція, "посидять і розійдуться", влада не спромоглася. То в одному місті, то в іншому починалися "окупаційні страйки", коли студенти вишів і технікумів захоплювали аудиторії та заводські прохідні та спрямовували молодь і робітників на місцеві майдани.

Виступ представника студентів Донія з трибуни парламенту, телевізійні ефіри, сотні викинутих партійних і комсомольських квитків змусили голову Верховної Ради Леоніда Кравчука прийти на площу, почути голос вулиці та створити погоджувальну комісію, куди увійшли представники більшості, націонал-демократичної опозиції та студентів-голодувальників.

Боротьба тривала 15 днів і ночей. Першою жертвою протистояння став голова уряду Масол. Люди скандували "Геть Масола—Кравчука!" Якби Леонід Макарович не здав соратника, це був би кінець його кар'єри.

17 жовтня 1990 року Верховна Рада поступилася вимогам вулиці та ухвалила постанову №45, у якій було зафіксовано своєрідну дорожню карту.

1. Протягом другої сесії Верховної Ради УРСР ухвалити закони про референдум, громадські об'єднання та організації, про статус народного депутата, а також закон про вибори в Українській РСР "на багатопартійних засадах". Парламент брав на себе зобов'язання провести народне голосування (референдум) з питання довіри самому собі. І за його результатами — нові вибори.
2. Забезпечити проходження строкової військової служби громадянами України не на території республіки тільки за добровільним бажанням призовника.
3. Створити тимчасову комісію з питань націоналізації майна компартії Радянського Союзу та ВЛКСМ на території України.
4. "Докласти усіх зусиль для стабілізації політичної та економічної ситуації в республіці, побудови правової суверенної Української держави, прийняття нової Конституції України, і поки цього не досягнуто, підписання Союзного договору вважати передчасним".
5. Чинна Конституція УРСР підлягала коригуванню відповідно до положень Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року.

Що було потім? Народні депутати від обох таборів успішно "забалакали" частину взятих на себе зобов'язань. Референдум так і не відбувся. Вибори — теж. І це стало початком кінця можливості України стати Польщею, Чехією, Литвою чи Естонією. Якщо до 1990-1991 років ми майже не відставали від демократичних перетворень у країнах колишнього Східного блоку та балтійських республіках СРСР, то відмова від перезапуску парламенту, допуску до нього активістів студентського руху, неформальних громадських організацій і нових політичних партій в результаті призвела до консервації гібридного політичного істеблішменту — комуністичного всередині та із синьо-жовтим значком на лацкані.

.

Вахтанг Кіпіані, головний редактор проекту "Історична правда",
учасник революції на граніті

.

У матеріалі використано фото:
Валерій Милосердов, Укрінформ,
з архіву "Істправди" та Студентського братства

.