Десять років тому в дайджесті серіальних новин прослизнув крихітний анонс — НВО готуються екранізувати цикл романів «Пісня льоду і полум’я» якогось Джорджа Мартіна. Я згадав, що так звали саундпродюсера «The Beatles» і подумав — а раптом він і книжки писав? Виявилося, йшлося про іншого Мартіна, автора безлічі бестселерів і одного вкрай перспективного всесвіту. В анонсі особливо напирали на небачений бюджет і кіношний каст, обіцяли доросле фентезі і новий «Рим». Коротше, поспішайте бачити.
Через кілька хвилин я скачав першу з книг циклу і на місяць пропав з радарів. Воно того варте, тепер це одна з улюблених літфраншиз, яку відрізняє ідея довгих пір року (нагадує про сни фараона і трактування їх Йосифом Прекрасним), а також добре прописана мотивація усіх сторін (не зло таке — життя таке). Коротше кажучи, до прем'єри я підготувався заздалегідь.
Варто відзначити, що сучасне телебачення зазвичай працює з кількома сюжетними лініями: головна, друга і третя, вона ж побічна. У Мартіна що героїв, що арок було набагато більше, жоден з ефірних гравців за «Пісню» не взявся б, тому що аудиторія в першій же рекламній паузі переключилася б на щось зрозуміле. Інша справа НВО, у них зазвичай сюжетних ліній набагато більше, можуть собі дозволити. Тож цей союз був виправданий, ніхто інший такого обсягу не потягнув би.
Через два роки «Гра престолів» стартувала з не найбільшими показниками, зате з тенденцією до зростання. І, до речі, з диким авралом з пост-продакшену, тоді ледве встигли, звідси ростуть ноги у гумового меча і забутої в кадрі склянки — завжди доробляли в останній момент. Канал чекав від старту нової франшизи більшого, але був готовий почекати. І це очікування виправдалося — зі смертю Неда Старка жарти закінчилися, серіал почав диктувати моду — росли рейтинги, роздувалися бюджети і ось уже радіо «Промінь» називає «Гру престолів» головним серіалом сучасності.
Серіал хвалять, але ті, хто читав книги, невдоволено бурчать; до третього сезону опозиція виписує тисячі гілок на форумах, перемелюючи кістки екранізаторам, починається рух відмовників, які не бажають дивитися серіал, трохи пізніше до них приєднуються ті, хто вирішив зупинитися і чекати книги, що залишилися. Але сховатися від спойлерів ніде: «Гра престолів» добирає обертів, пожвавлення Джона Сноу стає головною новиною планети, а акторів рвуть на шматки, намагаючись затягнути то в «Термінатор», то в «Попелюшку», то в «Люди Ікс».
Цифри зростають, серіал обганяє літоснову, після чого кількість сюжетних дірок зростає, і хвалити «Гру» стає поганим тоном. Останні сезони не сварить тільки ледачий, всю стрічку проклинає шоураннер Беніоффа і Вайсса і шаленіє, обговорюючи битву «Довгої ночі», а ти їдеш в автобусі, намагаєшся завантажити епізод на заправці і думаєш, що так, напевно, і мало бути.
Серйозно. Завдання автора — підняти інтерес до твору. Чи стала б «Пісня» врівень з Толкініаною без серіалу? Точно ні. Тож Мартін залишився в плюсах, якщо ми спостерігаємо прописану ним розв’язку, то тепер Джордж зможе спокійно оцінити реакцію, скорегувати сюжет (відсунути требушети в Вінтерфелл, наприклад), випустити дві книги, що залишилися, і вийти у всьому білому.
Канал теж задоволений — планета на вухах, всі меми сезону за ними. Якби не «Гра», Netflix би їх уже прожував — «Світ Дикого Заходу» на роль нового фаворита не тягне, «Баррі» і «Кремнієва долина» прекрасні, але що таке півмільйона переглядів у наш час? Залишається запускати спін-оффи «Гри» і доїти, доїти, доїти.
Творцям же на сюжетні незручності взагалі плювати. Шоураннери — максимально цинічні люди, які вирішують за ланчем, кого б з симпатичних персонажів завалити, а то останні цифри не дуже, пора пускати кров. І ставлення до аудиторії відповідне — велика частина глядачів забула події річної давності і без нарізки «раніше в серіалі» не згадає, хто кому тітка і чому дівчинка, не злякавшись мерців, через два тижні лякається живих. Їм так простіше, ось чому.
І сотні гнівних питань від фансектора (чому бюджету не вистачило на лютововків тощо) їм нецікаві. Хід думок інший: проектом править бюджет і думка фокус-груп, а там хочуть поцілунку крупним планом, тож ви хотіли паті - нате! І на запитання: «Куди подіти орду нео-монголів?» Слідує відповідь: «Надіслати в темряву», і на ефектах економимо, і від масовки позбудемося. По-перше, це красиво, цифри не брешуть, мільярд китайців не може помилятися. А до по-друге ніхто не доживе.
Все скінчилося так, як мало бути, у казки щасливий кінець. Рік тому я перечитав книги заново — все є, все на місці, магія нікуди не поділася. На Мартіна чекає важка робота, кожна зав’язка цікава по-своєму, кожен закритий фінал по-своєму банальний (не вірите — перегляньте третього «Хрещеного батька»).
Через кілька днів у головному серіалі покоління буде поставлено крапку. Творці знову наламають дров, меми сколихнуть інтернет, у новинах напишуть про спін-офи, конкуренти прискорять роботу над своїми фентезі-франшизами, а ми продовжимо дивитися «Чорнобиль». Своє завдання серіал виконав — повернув жанр у топи і познайомив мільйони людей з відмінною книгою. Я ось теж подивлюся фінальний епізод, поморщуся, видихну і чекатиму наступної книги, перед виходом якої обов’язково перечитаю попередні.
Тож видихаємо. Будемо вважати що книга — першорядна, навіть в епоху візуалів. А екранізація — рекламний ролик, дорогий і яскравий, мета якого — привернути увагу. Спасибі, привернули. І взагалі, серіал і книга — як кліп і пісня. Льоду і полум’я.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени
Читайте тематичні колонки на НВ:
Кінопошук з Фоззі — щочетверга
Сьогодні в світі з Іваном Яковиною — щодня
Особисті фінанси з Іваном Компаном - щовівторка
Діловий тиждень з Сергієм Фурсою — щоп’ятниці
Відкриття з Олексієм Бондарєвим — щотижня
Більше поглядів тут