Драми і фантастичні історії. Сім захопливих фільмів про митців, які варто подивитись

Мистецтво завжди мало здатність захоплювати й збурювати, відкривати перед глядачем невидимі світи, емоції та історії тих, хто створює красу. Воно дозволяє зазирнути за лаштунки творчого процесу, побачити, як народжуються шедеври, і відчути, що стоїть за блиском і популярністю художника.

Саме про це розповідають сім фільмів з цієї добірки: від камерних драм про моделей й художників до документального погляду на вуличне мистецтво і фантастичних історій, де малюнки творців оживають в реальності.

Дівчина з перловою сережкою, реж. Пітер Веббер, 2003

У знятій за романом Трейсі Шевальє драмі оживає історія загадкової моделі з найвідомішого полотна Яна Вермеєра. Юна служниця Ґріт (Скарлетт Йоханссон) приходить працювати до дому нідерландського художника (Колін Ферт) і поступово стає частиною його світу — світу тиші, кольорів і світла. Глядач переноситься у Нідерланди XVII століття, де повсякденне життя зливається з творчим процесом. Кожен кадр нагадує живу картину, сповнену ніжності й напруги, а момент створення Дівчини з перловою сережкою стає кульмінацією взаємного пізнання художника й його музи.

Великі очі, реж. Тім Бертон, 2014

На відміну від звичних для Бертона готичних фентезі, Великі очі — яскравий, життєвий і водночас болісний фільм про реальну художницю Маргарет Кін, чиї зворушливі картини з дітьми та жінками з непропорційно великими очима стали сенсацією 1950−60-х. Та світ дізнався про них під іменем її чоловіка, Волтера Кіна, який привласнив творчість дружини, пояснюючи цинічно, що «жіночі картини не купують».

Фільм розкриває не лише історію художниці, а й механізми маніпуляції та гендерної нерівності у світі мистецтва. Під зовнішнім лоском успіху ховається глибока самотність і боротьба за власний голос. У цій стрічці Бертон відходить від фантастики, і пропонує драму про мужність вийти з тіні й повернути собі право на ім'я.

Я спокусила Енді Воргола, реж. Джордж Гікенлупер, 2006

Я спокусила Енді Воргола, або ж Дівчина з фабрики пропонує познайомитись з яскравим і водночас руйнівним світом нью-йоркської богеми 1960-х. Це історія музи поп-арту Еді Седжвік — світської левиці, що стала частиною міфу навколо Енді Воргола. Його легендарна Фабрика була одночасно мистецькою лабораторією, клубом і театром життя, де мистецтво, провокація та саморуйнування існували поруч.

Зустріч із Ворголом відкрила Еді двері до слави, але й стала початком її падіння. Засліплена блиском, вона втратила відчуття себе, так само, як її кумир перетворив емоції на масовий продукт. Через історію їхнього зв’язку фільм розповідає про дві сторони поп-арту: свободу та споживання, творчість і цинізм.

З любов’ю, Вінсент, реж. Доротеа Кобела, Г’ю Велчман, 2017

Унікальний у світовій історії кінематографа фільм, повністю намальований олійними фарбами, З любов’ю, Вінсент — це живий портрет Вінсента ван Гога, створений самими художниками. Понад 100 митців із різних країн, серед них і українські, відтворили 65 тисяч кадрів у стилі полотен майстра, ожививши понад 120 його картин. Результатом стала дивовижна візуальна симфонія, де кожен мазок несе емоцію, а світ Ван Гога ніби дихає крізь фарбу.

Сюжет фільму розповідає про молодого Армана Рулена, який вирушає передати загубленого листа покійному братові художника. Його подорож перетворюється на спробу зрозуміти загадку смерті Ван Гога і, водночас, осягнути його життєву філософію. Через спогади, листи та зустрічі з людьми, які знали митця, глядач поступово занурюється в емоційний світ художника: у його біль, самотність і нескінченну любов до життя.

Вихід через сувенірну крамницю, реж. Бенксі, 2010

Дебютна режисерська робота легендарного стріт-артиста Бенксі - це і документальний фільм, і містифікація, і іронічний коментар до самої природи сучасного мистецтва. Стрічка розповідає про французького емігранта Тьєррі Ґуетту, який, оселившись у Лос-Анджелесі, починає нав’язливо знімати все навколо на відеокамеру. Випадково він потрапляє у середовище вуличних художників, стає їхнім хронікером і зрештою зустрічає самого Бенксі. Та коли об'єктив камери розвертається на нього самого, історія набуває несподіваного повороту.

Вихід через сувенірну крамницю — це дотепне і водночас тривожне дослідження феномену стріт-арту, що виріс із протесту проти комерціалізації, але сам став її частиною. Бенксі розкриває, як підпільне мистецтво втрачає автентичність, щойно потрапляє у галереї та сувенірні лавки.

Оксамитова бензопилка, реж. Ден Ґілрой, 2019

Гостра сатира на світ сучасного мистецтва показує, як за гучними рецензіями та гламурними виставками ховаються лицемірство, жорстка конкуренція й культ грошей. У центрі історії - впливовий арт-критик Морф, який прагне залишатися чесним у світі, де все продається. Його життя змінюється, коли знаходять колекцію картин таємничого померлого художника Діза, створених буквально «кров’ю і болем». Ці моторошні полотна миттєво стають предметом спекуляцій галеристів, колекціонерів і дилерів, але разом із славетністю у світ мистецтва входить щось темне і зловісне. Витончений жанровий експеримент починається як драма про поп-арт, а закінчується фільмом жахів, де саме мистецтво мститься своїм експлуататорам.

Чорне пір'я, реж. Ділан Саутерн, 2025

Чорне пір'я вже називають однією з найкращих робіт Бенедикта Камбербетча, який втілив головного героя стрічки. Він — художник коміксів, який після раптової втрати дружини намагається самотужки виховувати двох синів. Через біль і відчай він втрачає зв’язок із реальністю, і його малюнки починають оживати: величезний чорний крук, створений його рукою, переслідує родину, стаючи уособленням смутку, провини та нерозв’язаних емоцій. Ця містична фігура одночасно лякає й допомагає героям відкрити шлях до нового життя.

Фільм, який виходить в прокат 13 листопада, є екранізацією бестселера Макса Портера У печалі є крила і поєднує драму, містицизм та сімейну історію. Саутерн зробив ставку на натуральність, аби максимально передати щирі емоції. З цієї причини, замість використання CGI для промальовки крука, команда використала перевірені часом методи — поєднання гриму, фізичної поєднання гри Еріка Лампарта голосу Девіда Т’юліса та трошки гриму.