Квапливі повідомлення про політичні тріумфи часто призводять до негативних наслідків. Заяву президента Росії Володимира Путіна про «перемогу» в сирійській війні було розвінчано. Перемога, в уявленні президента, повинна була містити в собі три ключових моменти: утвердження легітимності режиму Башара Асада та його контроль над більшою частиною території Сирії, зміцнення партнерства з Туреччиною та Іраном, а також виведення вз Сирії близько половини російського військового контингенту. І всі ці три складові було провалено.
Путін збирався продати Заходу «перемогу» Росії, і, таким чином, чинити тиск на Сполучені Штати, щоб ті прийняли режим Асада, а також почали співпрацю з Росією. Крім того, Кремль мав намір закликати Європейський Союз проспонсорувати повоєнну відбудову Сирії. Але в обох випадках торг не відбувся.
Легітимація влади Башара Асада мала відбутися на форумі тих опозиційних сил, які підписали угоду про «зони деескалації». Путін хотів провести цей «з'їзд» к Сочі, відразу після того, як оголосив про російську «перемогу» в листопаді минулого року. Але у сторін було занадто багато заперечень. Тому нова дата цього форуму досі залишається невизначеною – його призначено чи то на кінець січня, то чи на початок лютого цього року.
Туреччина залишається непохитною щодо будь-якого представництва курдських сил у врегулюванні сирійського конфлікту, а без Анкари план «русского мира» не має сенсу. Щоб «прискорити» мирний процес, сирійські урядові війська вже почали наступ у провінції Ідліб, яка є найбільшою «зоною деескалації». І це вторгнення ще більше розлютило президента Туреччини Реджепа Ердогана.
І хоч Путін намагається всіляко «задобрити» свого примхливого турецького колегу, у відносинах Москви з Тегераном з'явилася серйозна проблема. Режим Асада все більше стає залежним від фінансованої іранцями шиїтської міліції, яка контролює значну частину території Сирії, включно з територією поруч із російськими військовими базами. При цьому Ізраїль продовжує завдавати авіаударів по базах «Хізбалли», і Росія не втручається і не протестує проти цих атак.
Вельми несподіваним сюрпризом для Кремля стала іранська проблема – спалах вуличних протестів. Кульмінація цих заворушень, можливо, вже пройшла. Але для керівництва Ірану стало ясно, що основною причиною внутрішнього невдоволення є величезні витрати Ірану на ведення війни в Сирії. У Путіна немає чіткого розуміння внутрішніх процесів в Ірані, тому він не може знати, як зміниться поведінка цього важливого, але непередбачуваного союзника Росії.
Однак найголовнішим ударом по російській «перемозі» в Сирії стала серія нападів на авіабазу Хмеймім у січні цього року, яка залишається основною оперативною базою для всіх російських військ у Сирії, включно з напівлегальними приватними військовими підрозділами. Російське командування наполягає на тому, що бойовики отримали технічну підтримку з-за кордону. Російські генерали також оголосили, що терористичну групу, відповідальну за ці напади, було знищено високоточними ударами. Але ці заяви неможливо перевірити, оскільки жодне з угрупувань не взяло на себе відповідальність за нанесення безпрецедентного збитку російській авіабазі.
Вся ця заплутана ситуація дає зрозуміти, що Росія не може зараз скоротити своє військове угрупування в Сирії, оскільки завдання охороняти російські бази не може бути передане сирійським або іранським військам. Москва намагається звинуватити США у своїх втратах після оголошеної «перемоги», оскільки один із найнебезпечніших інцидентів у повітрі стався відразу після заяви Путіна про «перемогу».
Курс на Дамаск завів Путіна у глухий кут остаточно
Москві дуже зручно перекладати відповідальність за кожен свій провал у Сирії на «підступи США». Але для Кремля також важливо зберегти якусь форму співпраці із Штатами, тому що Сирія, можливо, це єдине місце, де у Росії ще є активи, щоб брати участь у великій геополітичній грі.
Росія виграла трохи часу для режиму Асада в Дамаску, але його влада в країні залишається умовною, оскільки її не визнають – ані регіональні учасники, ані Вашингтон. А Європейський Союз, якщо вже на те пішло, категорично відмовився від пропозиції Росії брати участь у післявоєнній реконструкції Алеппо та інших сирійських міст.
Тепер Путіну доведеться доводити, що його заява про «перемогу» була не помилкою, а всього лишень дещо передчасною заявою про важливий поворот у тривалій війні.
При цьому сирійська війна стає все непопулярнішою в Росії, і кожна нова жертва кидає виклик майбутній виборчій кампанії. Незважаючи на те, що понад два роки тому Росія втрутилася і підтримувала війну в Сирії, Путін якийсь час тому ще був відкритий для пропозицій про м'яке відсторонення Башара Асада від влади. Але тепер він не знає, що робити із сирійським авторитарним лідером, який замішаний в історії з використанням хімічної зброї. Курс на Дамаск завів Путіна в глухий кут остаточно.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікація повної версії тексту заборонена
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени