За останні кілька років ми спостерігали цілий ряд Facebook-революцій: від Арабської весни і Occupy Wall Street до площ Стамбула, Києва та Гонконгу. Всі вони зумовлені соціальними мережами. Але коли дим розсіявся, лише небагатьом з цих революцій вдалося побудувати міцний політичний порядок, почасти тому, що було об'єднано так багато голосів, що досягти консенсусу стало практично неможливо.
Питання: чи дійсно соціальні мережі краще справляються із завданням руйнування, ніж створення?
Минулого місяця пролунав значущий голос на підтримку цього припущення. Цим голосом був Ваїль Гонім, єгипетський співробітник Google, чия анонімна Facebook-сторінка на початку 2011 року допомогла запустити революцію, що повалила президента Хосні Мубарака, але не зуміла створити істинно демократичної альтернативи.
У грудні Гонім, який переїхав до Кремнієвої долини, опублікував виступ на TED, присвячений тому, що ж пішло не так. Виступ цей варто послухати. Починається він так: «Одного разу я сказав: «щоб звільнити суспільство, потрібен інтернет». Я був неправий. Я сказав це, коли анонімно створена мною сторінка у Facebook допомогла розпалити єгипетську революцію. Арабська весна відкрила потенціал соціальних мереж, але також і їх недоліки. Той самий інструмент, який допоміг нам повалити диктаторів, в результаті розколов нас».
Гонім пояснив, що на початку 2000-х араби активно тяглися до інтернету: «Ми прагнули знань, можливостей, контакту з іншими людьми по всьому світу, ми втекли від наших розчаровуючих політичних реалій у віртуальну, альтернативну життя».
Через соціальні мережі дискусії стають все більш поверхневими
Він зазначає, що в червні 2010 року «інтернет змінив моє життя назавжди. Переглядаючи Facebook, я побачив фото... мертвого тіла молодого єгиптянина зі слідами тортур. Його звали Халед Саїд. Халед був 29-річним олександрійцем, убитим поліцією. Я побачив себе на цьому фото. Я анонімно створив сторінку у Facebook і назвав її «Ми всі Халед Саїд». Всього через три дні у сторінки було 100 000 читачів – єгиптян, що розділяли мої побоювання».
Незабаром Гонімі його друзі вже використали Facebook для пошуку ідей, і «сторінка стала найбільш читаною у всьому арабському світі». Соціальні мережі зіграли ключову роль у цій кампанії. Вони допомогли піднятися децентралізованому руху. Вони дали людям зрозуміти, що ті не самотні. Завдяки їм режим не зміг зупинити те, що відбувалося».
В результаті єгипетські спецслужби вистежили Гоніма в Каїрі. Його побили, а потім затримали на 11 днів. Але через три дні після його звільнення мільйони протестувальників, яким його пости в Facebook допомогли об'єднатися, знесли режим Мубарака.
Тим не менш, ейфорія невдовзі минула, пояснює Гонім, тому що «ми не змогли досягти консенсусу, і політична боротьба призвела до різкої поляризації». Соціальні мережі, зазначив він, «тільки підсилили» поляризацію, «сприяючи поширенню дезінформації, пліток і ненависті. Навколишнє середовище було просто токсичним. Мій онлайн-світ став полем битви, заселеним тролями, хейтерами й брехунами».
Прихильники армії і ісламістів використовували соцмережі, щоб лити бруд один на одного, тоді як демократичний центр, до якого відносився і Гонім, був маргіналізований. Їх революція була вкрадена Братами-Мусульманами, а потім армією, яка згодом почала заарештовувати молодих людей, що слугували двигуном революції.
«Це була поразка, - сказав Гонім. – Я мовчав більше двох років, і весь цей час роздумував, як могло так статися».
Ось що він думає про соціальні мережі сьогодні: «Перше: ми не вміємо справлятися з чутками. Друге: ми спілкуємося тільки з людьми, думку яких поділяємо. Третє: онлайн-дискусії швидко перетворюються в потворні сварки. Четверте: нам дуже складно змінити свою точку зору". П'ятим і найбільш головним моментом він називає те, що через соціальні мережі дискусії стають все більш поверхневими.
«П'ять років тому я сказав: «Щоб звільнити суспільство, потрібен інтернет. Сьогодні я впевнений, що спочатку потрібно звільнити інтернет», - підсумовує Гонім.
Переклад НВ
Новое время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Томаса Фрідмана. Републікування повної версії тексту заборонене.
Більше думок тут