Фабрикант мрій

Сергій Созановський, творець десятків серіалів і співвласник найбільшої вітчизняної кіностудії FILM.UA, стверджує, що українське кіно має розмовляти з глядачем мовою Голлівуду часів Великої депресії

Катерина Шаповал

.

.

Сергій Созановський — особистість у світі українського кіно і телебачення відома. Сьогодні його називають серед найуспішніших кінопродюсерів країни: Созановський створив найбільшу вітчизняну кіностудію FILM.UA, а в минулому багато років керував Інтером.

У портфоліо продюсера Созановського найгучніша і найкасовіша українська кінопрем'єра останнього часу Незламна, а також до сотні серіалів, серед яких комедія Останній москаль і мелодрама Жіночий лікар.

Ще два роки тому кіновиробництво в Україні було справою майже політичною: цією не надто грошовою галуззю опікувався Віктор Янукович-молодший. Кіно щедро фінансували з державного бюджету, а бізнесмени, які хотіли наблизитися до члена керівної сім'ї, вкладали гроші у виробництво художніх фільмів. Власник FILM.UA також взяв участь в цьому "святі життя": його кіностудію мало не забрали рейдери від влади.

Відтоді на FILM.UA — посилена охорона, майже як у банку. "Ми як той комсомольський бронепоїзд, який стоїть на запасному шляху, аж раптом що", — жартує Созановський.

Набагато привітніша студія всередині. Її інтер'єр нагадує про золотий вік Голлівуду: на стінах — портрети великих американських зірок, в нішах — старовинні кінокамери і фотоапарати, а в одному з коридорів припаркований ретроавтомобіль.

В облаштованому на території студії ресторані Тарілка Созановський поговорив з НВ.

— Як справи на українських телеканалах із виробництвом власних мильних опер після заборони російських серіалів?

— Вони відчувають жорсткий брак контенту. Якісного контенту.

Чому? На телеканалах до останнього були впевнені, що заборони не буде. Це перша причина, друга — небажання щось змінювати, мовляв, а раптом минеться.

А раптом вийде якимось чином обійти заборону.

Є й об'єктивні фактори. Наприклад, брак акторів.

У нас, як у Росії та Польщі, міцних акторів віку 35-45 років на пальцях можна перерахувати. Зараз вони знімаються по 18 годин на добу і за три-чотири місяці ті самі люди гратимуть у всіх серіалах, на всіх телеканалах.

Плюс впав ринок — те, на що раніше витрачали $100 тис., зараз потрібно знімати за $30 тис. Скакати на дерев'яному коні, звісно, дешевше, але виглядає це жахливо.

— Тобто заборона не оживила ринок виробництва серіалів?

— Звісно, оживила. Інша справа, що це все не шедеври. Але [програмну] сітку потрібно закривати щодня.

Раніше українське телебачення було одним із кращих у Європі. Бо ні французи, ні поляки, ні британці не можуть собі дозволити по три суперпраймових серіальних епізоди в будній день. У кращому разі в суботу та неділю по одному епізоду. А у нас по три!

А все тому, що телевізійна індустрія в цій країні бізнесом не була. Я кажу про телевізійні групи. У колах власників досі існує ілюзія: телек — це не бізнес, телек — це політична ломака. Я зустрічався з олігархами, говорив їм, що ломака, яка заробляє, — це краще, ніж просто ломака. Колись згодом, говорили мені.

Я тиждень тому був у найбільшій французькій медіакомпанії — на жаль, не можу розкрити її назви,— це фантастичний бізнес.

— У нас рекламний ринок впав у чотири рази. Який тут може бути бізнес?

— Секундочку. Порахуймо. Медіа — це не лише рекламний ринок, це і кінопрокат, і платне ТБ, і кінопродакшени. У нас за підсумками 2015 року близько півмільярда доларів.

Рахуємо. $170 млн прямої реклами, $90 млн — кінопрокатний ринок, $200 млн — ринок платного ТБ — Диван ТВ, Меґоґо, Воля. І близько $100 млн — зовнішня реклама, преса, інтернет і інші види реклами. Півмільярда — це зараз, коли все погано!

Важливо, на якому ти ринку граєш. На ринку Європи і Штатів не залишилося компаній, які працюють на одному вузькому ринку. Справжня медіагрупа — це група, яка присутня на всіх цих ринках. Цифри тоді інші.

Величезна французька компанія, яку ми відвідували, займається і кіноконцертними залами, й інтернет-проектами, продажем квитків і виробництвом платних і безкоштовних каналів, знімає серіали і прокатне кіно.

— Тобто наші погано працюють?

— Це хороший висновок. Це одна історія. А друга історія — власники, напевно, ставлять якісь інші завдання. А менеджмент змушений грати в цю гру.

— Що може змусити власників подивитися на телебачення як на бізнес?

— Це і нинішня економічна ситуація, і активний західний приклад того, що можна не тільки заробляти в цій індустрії, але і мати міцний вплив. Це і зміни законодавства.

— Законодавства? Набув чинності закон про розкриття кінцевих власників ЗМІ. Він не виконується.

— Дехто все ж виконав ці вимоги. Наприклад, Медіа Група Україна відкрила своїх бенефіціарів.

Чому не розкривають кінцевих власників? Бо завжди [у влади] було бажання відібрати, взяти шматочок. І суперсхеми, які приховували бенефіціарів, застосовувалися не тому, що за ними творилися страшні речі та ходили чорні гроші. Це була побудова якоїсь системи безпеки, яка не дозволяла вичленувати і рейдерським способом забрати ту чи іншу частину бізнесу.

Всі досі дуже налякані.

— Як на вашу думку, чому Янукович-молодший зацікавився кіно? Адже це не дуже прибуткова сфера.

— Можливо, йому потрібно було знайти рід занять. А на кіно, як і на футболі, "розуміються" всі. Гадаю, що так і було прийняте рішення.

І нехай в той період не все було добре і правильно, він дав поштовх до розвитку. Саме після цього з'явилися фільми Незламна [бокс-офіс $ 10 млн], Плем'я [три нагороди Каннського кінофестивалю 2014 року], Поводир [номінований на Гран-прі Варшавського кінофестивалю]. Про Україну заговорили як про міцну кінематографічну країну.

За усіх зірок, які не сходяться над цією країною, ми реально можемо бути дуже трендовими. Наведу приклад з ТБ. Формат "Студії Квартал 95" Розсміши коміка розійшовся в 10 або 12 країнах. Наш серіал Нюхач купили 53 країни.

— Поговорімо про сьогодення. FILM.UA об'єднався з найбільшими телеканалами в ініціативу #КіноКраїна. Одна з ідей — законопроект про відшкодування частини витрат іноземним компаніям, які знімають в Україні кіно. Навіщо це потрібно?

— Почну з прикладу. Останній сезон популярного серіалу Гра престолів знімали не в Шотландії або Великобританії, а в Хорватії. Чому? Тому що ця держава надає виробникам кіно спеціальні преференції. Вони полягають у тому, що держава повертає іноземній знімальній групі частину грошей, які ті витратили на території країни. У Хорватії це 20%.

За рік турпотік до країни збільшився на 10%. Бо фанати найпопулярнішого серіалу кинулися до Хорватії, щоб доторкнутися до знаменитої стіни, побачити місця, де блукали Інші, будинок, де жили Старки. Аналогічна ситуація в Празі. Всі частини фільму Місія нездійсненна з Томом Крузом знімалися в Празі.

Такі пільги існують у Британії, Болгарії, Іспанії, Прибалтиці.

Наш хороший друг Рік МакКалун, співпродюсер Джорджа Лукаса, сказав нам: “Хлопці, я із задоволенням до вас приїду. Мені подобається те, що ви робите, ви знімаєте на хорошому технічному рівні, у вас невисокі ціни. Але є одна маленька проблемка: кожен епізод мого серіалу коштує десь близько $1,5 млн, а у мене їх 20. Дуже велика сума виходить. Так от, чеський уряд повертає мені від витрачених на своїй території грошей 20 %. А це для мене відразу заробіток".

— Це 2 % сплачених податків або витрачених грошей?

— Грошей. І тут слід враховувати ще один фактор. Оскільки витрати потрібно підтверджувати документально, то жодної роботи в чорну не буде, жодних гонорарів у конвертах.

— У нас зараз країна переживає не найпростіший час. Витрати зменшують. Чому б ці гроші не віддати пенсіонерам?

— Ці — це які? Гроші західних продюсерів, які завдяки цій пільзі принесуть їх у цю країну?

— Гроші ж знімальним групам будуть відшкодовувати з держбюджету.

— Але якщо в нашій країні не буде 10 кіногруп, які зможуть принести сюди 100 млн, то і 100 млн не буде. А так їх залишать на цій території.

— Як досвідчений продюсер, скажіть, що зараз потрібно розповідати українському глядачеві?

— На тлі божевільного негативу потрібно розповідати ніжні та добрі казки. Казки, які відбуваються з усіма нами. І в яких грань між реальністю і вигадкою стерта.

Годі з напругою.

— Це те, на чому піднявся Голлівуд, коли під час Великої депресії почав знімати казки.

— Так. Це мрія. Мрію ніхто ніколи не скасовував. Ми цього варті.

Людям це дасть впевненість і спокій. Набридло бачити, як депутат П. вдарив правоохоронця П. або депутат Т. ударив по голові пляшкою депутатці К. Це маячня і абсурд, хочеться інших позитивних речей.