Емоції як драйвер політичних рішень. Емоції як визначальний принцип оцінки балансу втрат і переваг. Емоції як спосіб розуміти політику і бачити напрям, в якому вона рухається. Саме такий висновок я зробив пізнього вечора 10 жовтня після прес-марафону, влаштованого для журналістів президентом Володимиром Зеленським.
Річ навіть не в тім, що Зеленський почав розпитувати мене, хто є власником НВ. Як для президента, чий уряд називає себе урядом технократів і обіцяє наростити ВВП на 40% за п’ять років, Зеленський поводився занадто емоційно.
Останні п’ять років в політиці показали: емоції — інструмент з арсеналу популістів. Так, угорський прем'єр Віктор Орбан розвиває емоційні спекуляції навколо впливу інвестора Джорджа Сороса, щоб підняти хвилю суспільного невдоволення з приводу втручання міжнародного капіталу в життя окремо взятої країни. Джеремі Корбін, лідер британських лейбористів, не менш емоційно пропонує створити суперорган фінансового регулювання у Великій Британії, щоб та перейшла на економічну модель квазірадянського «держплану». Президент США Дональд Трамп, який оголосив емоційну війну торговельного дефіциту, й загалом забув про справжні проблеми американського суспільства — про дефіцит доступу до освіти для пересічної молоді з Канзасу й Айдахо.
У Зеленського — інша історія, можете цілком резонно зауважити ви. Мовляв, він — колишній комедійний актор, а комедійне мистецтво в принципі зварено на густому бульйоні людських емоцій, які підігрівалися заздрістю, жадібністю, зрівнялівкою і невмінням бачити далі сьогоднішнього вечора, коли у тебе — куплений в інтернеті зі знижкою квиток на концерт Кварталу 95.
Але Квартал 95 повинен для Зеленського залишитися в минулому. Питання не в тому, чи використовував Квартал 95 таку форму працевлаштування співробітників, як ФОП, або не використав. В цьому немає порушення закону, і це головне. Питання в тому, як президент розуміє свою роботу на аудиторію. Жарти, гумор, іронія і сарказм — корисні жанри для комунікації. Але не президентські.
Президентська комунікація — це виступи перед парламентом, перед журналістами, перед широкою публікою. Це підписані закони і документи, видані директиви, вивчена аналітика про ситуацію в критично важливих секторах — безпеки, енергетики, фінансів, виробництва, інформації. Не можна долучати емоції там, де потрібен холодний розрахунок про те, що для України добре, а що для неї погано.
Всі ці заходи вже пройшли американські президенти. Джон Кеннеді був зіркою американської світської хроніки, але це не завадило йому стати підкреслено прагматичним главою держави. Колишній актор Рональд Рейган відвідування чергової голлівудської прем'єри або бродвейського шоу надавав перевагу роботу над документами в овальному кабінеті Білого дому.
Зеленський намагається стати політичним кумиром для свого електорату. Але це, м’яко кажучи, даремне заняття. Перебити ту харизму, якою для покоління міленіалів володіє кіноактор Бред Пітт, неможливо. Та й не потрібно цього робити. Політики не повинні бути кумирами і прагнути, щоб футболки з їх зображенням продавалися на Андріївському узвозі. Справа президента, який контролює і парламент, і уряд — взяти на себе відповідальність за те, куди рухається країна. Складну, важку, що тисне ночами, відповідальність. І при цьому в усному мовленні вживати лексику розвитку і реформ, а не лексику відеоблогера або фейсбучного аналітика.
Авжеж, коли президент працює на публіку в жанрі емоцій — це може бути популярним. Хвацбко висловлена фраза про неможливість допустити іноземців до володіння українською землею розійдеться красномовними заголовками районними газетами багатою чорноземами України. Але ця складна, проблемна, неоднозначна Україна не знає відповідей на забагато питань. Їй не треба потурати — її треба вчити, виправляти і розвивати. Я уважно стежив за парламентською кампанією Світлани Заліщук в Жашківському районі — це Черкаська область. Місцеві пенсіонери на зустрічах з нею говорили, що втратили головне — надію. Давати людям надію треба цифрами, а не емоціями.
І в цьому плані непогану роботу виконав Кабінет міністрів. У своїй більш ніж амбітній програмі уряд озвучив цифри, які хоче бачити в результаті п’ятирічного розвитку країни. Ось і Зеленському варто вже засвоїти манеру говорити цифрами. До цифр є довіра, а до емоцій — ні.
Я не проти того, щоб політичний стиль президента був сучасним і апелював до молодіжної аудиторії і до всіх тих, хто стомився від паркетних манер висловлюватися, якими користувалися політики старшого покоління. Але президент — це не політичний діджей, а людина, яка є відповідальною за майбутнє країни. Відповідальною за те, скільки українських айтішників поїдуть працювати до США, Канади, Великої Британії і Данії. Відповідальною за те, скільки киян і одеситів придюають для себе квартир в найближчі п’ять років. Відповідальною за те, чи будуть нові моделі айфонів постачати в Україну легально чи не зовсім легально.
Не бачу нічого поганого в тому, що Зеленський з’являється у вихідний день в інстаграмі одеського ресторатора Сави Лібкіна в модних кросівках на товстій білій підошві. І байдуже, що французький президент Еммануель Макрон п'є каву в вихідний день з Марком Цукербергом в білій сорочці і краватці. Політичний стиль дійсно може бути різним. Вихідний день — на те він і вихідний день, щоб показати публіці справжнього себе.
Але потім починаються будні складних політичних рішень, тривалих розмов і прийомів в Офісі президента, офіційних зустрічей і кількашарових перемовин. І ось тут емоції зовсім ні до чого. Квартал 95 за Зеленського був смішним і веселим, це правда. Але завдання України — стати не смішною і веселою, а економічно розвиненою, демонополізуваною, деолігархізованою і такою, що має змогу реагувати на глобальні виклики, чи то зміни клімату або боротьба з нерівністю доходів.
Роль президента не походить на переможця президентських виборів в день інавгурації. Їй треба вчитися щодень через вміння робити власні правильні висновки. Президент, який уміє робити висновки тільки після шепоту на вухо, радше наробить купу помилок. Країна хоче бачити президента незалежним і незаангажованим, здатним гарантувати успішне майбутнє ПриватБанку, Укроборонпрому і для діяльності антикорупційних органів.
Емоції і робота на популярність замість принциповості з ключових напрямів реформ — неприйнятний рецепт політичного успіху. Вранці емоції, а ввечері реформи — таке не пройде. Давайте вранці реформи, а ввечері — емоції. Так буде ліпше для всіх.
Долучайтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ