Воювати дронами або заробляти на них? Чи може Україна дозволити собі експорт зброї під час великої війни — розбір NV

13 жовтня естонський міністр оборони Ханно Певкур заявив, що його країна розглядає можливість закуповувати українську оборонну продукцію. Зокрема Таллінн зацікавлений в ракетах дальньої дії. І хоча в Україні зараз експорт озброєнь заборонений, на думку Певкура, це не стане на заваді, якщо уряди обох країн вирішать домовитись. Це, мовляв, дозволить Києву заробляти гроші для ЗСУ.

Чи можливий експорт зброї?

Від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україні дійсно фактично діє заборона на експорт озброєння. З однієї сторони це логічно, адже всю вироблену зброю мають отримувати військові. Проте на ділі ситуація не така проста, як може здатися на перший погляд.

Як пояснила NV Галина Янченко, представниця комітету ВР з питань економічного розвитку, наразі заборона на експорт зброї є відносно неформальною, адже вона не встановлена жодним законодавчим актом. Проте де-факто обмеження діє.

Рішення про експорт приймає Державна служба експортного контролю (ДСЕК), зазначила депутатка. Тобто для того, аби компанія могла продати зброю за кордон, вона має подавати відповідну заяву ДСЕК, що має її узгодити з Міноборони та спецслужбами.

«Насправді більшість рішень ця Державна служба відмовляється приймати самостійно, відмовляється брати на себе відповідальність за ці рішення і направляє заявки на експорт на додатковий розгляд МКВТС [Міжвідомча комісія з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю]», — розповіла Янченко.

При цьому, за словами представниці економічного комітету, з травня МКВТС не має кворуму: члени комісії або звільнились, або були переведені на інші посади. З огляду на це, заявки на експорт фізично не можуть розглядатися, додала Янченко.

За словами депутатки, заборона на експорт зброї спершу була потрібна для інвентаризації та розуміння наявних ресурсів України.

Як зауважив Михайло Самусь, директор New Geopolitics Research Network, не можна експортувати бронетехніку, боєприпаси, артилерію, танки, вертольоти чи дрони, коли «нам їх не вистачає».

«У нас немає такого, щоб валялися десятки тисяч дронів, нікому не потрібні, або стояли танки, які нікому не потрібні. У нас навпаки ситуація така, що у нас нові бригади не мають достатнього озброєння, тому було б дуже дивно зараз експортувати озброєння», — додав експерт.

Під час війни на виснаження не можна говорити про те, що настане момент, коли, наприклад, дронів стане достатньо, зазначив він: їх ніколи не буде вдосталь.

Думку Самуся поділяє й Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач групи Інформаційний опір, який зазначив: Україна не може відправляти на експорт те, що їй потрібно на фронті.

«У нас президент заявляє про те, що в нас недоукомплектовані 14 бригад. Виникає питання: якщо ми почнемо продавати те, що виробляємо зараз, ми що, зможемо укомплектувати ці 14 бригад за ці гроші? Ні», — додав він.

Експерт підкреслив, що про будь-який експорт можна говорити лише у разі повного забезпечення вітчизняних військових усім необхідним і за умови серійного виробництва певного озброєння.

Тим часом Янченко заявила, що наразі продовження обмеження заборони на експорт озброєння не має сенсу ні з точки зору економічної, ні з точки зору нашої обороноздатності. «Більше того, і економіці, і обороноздатності заборона на експорт приносить велику шкоду», — додала вона.

За її словами, із урахуванням великих потреб держави в зброї та мотивації підприємців, за 2,5 роки виробництво озброєння збільшилося у 6 разів. Теоретично українські компанії здатні виробляти озброєння на $20 млрд на рік. При чому держава може закуповувати вітчизняної зброї лише на $6 млрд.

«Відповідно, коли компанії не можуть продати те, що вони виробили, вони знижують потужності виробництва. На сьогоднішній день вже утворилися такі ситуації, коли досить серйозні, потужні підприємства працюють хтось на 60%, хтось на 50% завантаженості виробничих потужностей. Є підприємства, які працюють взагалі на 10−20% завантаженості», — зазначила депутатка.

За словами Янченко, таким чином Україна втрачає експортний потенціал, який би «міг приносити в країну гроші, з якого могли сплачуватися податки, які створювали б додаткові робочі місця, і в цілому можливість розвиватися галузі».

Водночас на думку Іллі Несходовського, керівника аналітичного напряму мережі захисту національних інтересів ANTS, питання експорту озброєння лежить не стільки в економічній площині, як у політичній та навіть етичній. Він вважає, що Україна не зможе пояснити партнерам, навіщо продовжувати постачати нам озброєння, якщо Київ продаватиме власну зброю за кордон.

«Якщо ми покажемо, що продаємо два автомати, але третій йде в українську армію за рахунок прибутку від тих двох, я думаю, ми зможемо це прокомунікувати, — зазначив економіст. — Але якщо питання лежить, що зараз в українських розробників є можливість отримувати прибуток, тому що вони за рахунок війни зробили дуже важливі кроки в удосконалення своєї зброї і вона стає конкурентною, то в даному випадку це однозначно не підходить».

За словами Несходовського, виробники зброї вимагають дозволу на експорт для завантаження своїх підприємств та отримання додаткового прибутку. Один з аргументів, які вони використовують, — це релокація підприємства. Себто за можливості експортувати свою продукцію вони готові залишитися в Україні та не переносити виробництво за кордон, де в теорії може бути більше ресурсів та замовлень.

Згідно з дослідженням Технологічних сил України" (ТСУ), 85% виробників зброї думали про релокацію за кордон, або вже це зробили. При цьому 70% опитаних заявили, що думати про перенесення виробництва їх змушує саме закритий експорт озброєння.

Водночас більшість виробників зброї (80%) зазначили, що таке «відкриття кордонів» втримає їх від релокації. Ще 72% вказали на збільшення державного замовлення, а 69% - на укладання багаторічних контрактів.

Знижки та інвестиції

На думку Несходовського, Міноборони виділяє недостатньо коштів на закупівлю зброї, а держбюджет розподілено непропорційно. Наприклад, акцент робиться на збільшенні кількості мобілізованих та їхнього грошового утримання, а їхнє забезпечення амуніцією відходить на другий план. І тому Міноборони просто не вистачає грошей для закупівлі озброєння навіть в українських виробників.

Одним з варіантів вирішення проблеми економіст вважає суттєве зниження вартості продукції для вітчизняних замовників. Так, на його думку, Міноборони могло б закуповувати певні оборонні товари зі знижкою у 50−70%. За такої моделі можна було б говорити про експорт певного озброєння, і його можна було б обґрунтувати нашим партнерам.

Несходовський також вважає теоретично допустимим разові дозволи на експорт певного надлишкового озброєння.

Про іншу пропозицію на противагу експорту згадує Михайло Самусь. Йдеться про проєкт ZBROYARI, в межах якого партнери інвестують в українські оборонні компанії. І тоді закупівля озброєння союзниками для ЗСУ може бути робочою моделлю. Наприклад, Данія замовила виробництво 18 українських самохідних гаубиць Богдана, які вже отримали Сили оборони.

Експерт вважає такий напрямок перспективним, адже місцеві підприємства завантажені, а не простоюють, а партнери інвестують у виробництво тієї зброї, яка потрібна Україні.

Ще одним варіантом розв’язання проблеми Самусь називає створення спільного підприємства з західними партнерами. Там працюватимуть українські спеціалісти, але виробництво буде розгорнуте в іншій державі. Таким чином, продукція за кошти іншої країни виробляється і для неї, і для України.

«Це буде позитивно, тому що ми створюємо нове виробництво, ще й у безпечному місті. При цьому ще й розширюється наша компетенція, можливості наших виробників, завойовується ринок. І заробляються гроші, які можна інвестувати в розширення виробництва продукції для ЗСУ», — зауважив він.

Самусь підкреслив, що кожен проєкт повинен мати бізнес-план та чіткий прорахунок, аби на виході продукції для ЗСУ було більше.

Експортувати тільки надлишок

Співрозмовники NV сходяться у тому, що під час війни Україна може експортувати лише надлишкове озброєння, потреба у якому закрита на 100% і ще є певні резерви.

За словами Несходовського, зазвичай виробники наголошують на важливості продажу кінцевого продукту, тобто певної зброї, що приносить найбільший прибуток. При цьому теоретично можна говорити й про експорт окремих деталей. Як приклад він привів РЕБ для танка, якщо потреба у них для України повністю закрита.

Депутатка Янченко підтримує експорт не лише готової зброї, а й комплектуючих товарів подвійного призначення.

А Самусь зауважив, що Україна могла б працювати над розробкою певного програмного забезпечення на експорт. Як приклад він назвав національну військову систему ситуаційної обізнаності Дельта. За його словами, в такому разі не йдеться про відволікання від виробництва для України.

Попри все, процедура експорту у будь-якому випадку не буде легкою, вважає Янченко. За її словами, слід зважати на інформацію від Міноборони та силових органах щодо закриття потреб. Також важливим є питання міжнародної політики, тобто чи експорт певного товару сприятиме нашим геополітичним інтересам чи шкодитиме; питання безпеки тощо.

«Цей експорт не буде дуже простим. Але принаймні він дасть можливості компаніям, виробничі потужності яких зараз не завантажені через відсутність державного замовлення, розвиватися, створювати нові робочі місця українцям, платити більше податків, — зазначила Янченко. — Загалом це питання і залучення валюти, це впливає напряму на стабільність гривні. Ми ж не хочемо, щоб гривня полетіла в космос до 60-ти [йдеться про курс долара]. А для цього нам потрібно мати баланс між імпортом і експортом».

Депутатка сподівається, що в найближчому майбутньому указом президента буде затверджений новий склад МКВТС. А після цього заборона на експорт зброї принаймні частково буде знята.

Озброєння союзників

Пригадуючи слова естонського міністра Певкура про бажання закуповувати українську оборонну продукцію, Янченко зазначила: така пропозиція може бути прикладом того, як дозвіл на експорт може сприяти геополітичним інтересам України.

Вона наголосила, що країни Балтії межують із Росією, тому загрози для них високі. «Очевидно, що вони зараз розглядають можливості якось оновлювати свої запаси. І Україна, як ніхто інший, розуміє, з якими викликами, з якими технологіями ми стикаємося на полі бою. Відповідно, було би добре, щоб саме українські компанії з ОПК отримували підряди на забезпечення естонської армії», — додала вона.

Водночас Несходовський та Коваленко не розуміють, як можна думати про експорт такої дефіцитної продукції, як ракети дальньої дії, які згадував Певкур.

«Виникає питання, що ми будемо постачати країнам Балтії, якщо самі себе не можемо забезпечити цими ракетами, щоб бити по території Російської Федерації. Ми чекаємо дозволу від наших міжнародних партнерів, щоб нам дали дозвіл бити ATACMS, Storm Shadow / SCALP EG по території РФ. Чого ми не б'ємо нашими ракетою Р-360 Нептун? Мабуть, тому, що ми ще не зробили наявних зразків стільки, щоб можливо було це робити», — пояснив Коваленко.