Нещодавно отримав повідомлення від знайомого, з яким ще у 1991 році провели два тижні у Сполучених Штатах за студентським обміном. Він юрист, освічений професіонал, глобаліст, вільно спілкується англійською. Та надсилає мені цитату міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, який на форумі Ялтинська європейська стратегія закликав ЄС «не тримати Україну на гачку реформ», і пише: «Павло, ти був неправий».
Ну, напевно, читачам НВ не потрібно доводити, що українські реформи взагалі‑то значно потрібніші Україні, ніж ЄС. Одне з останніх підтверджень: ВВП країни у II кварталі цього року зріс лише на 5,4 % по відношенню до провального II кварталу 2020‑го з його тотальним локдауном. Для порівняння: ВВП Польщі виріс за аналогічний період на 10,9 %, Естонії — на 13,9 %. Сингапуру — на 14,7 %.
Передплатіть, щоб прочитати повністю
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
Уже не вперше під час глобальної кризи ми спостерігаємо один і той самий феномен: Україна зазвичай падає глибше, ніж інші країни, і посткризовий стрибок угору в неї значно слабший. Чому так? А якщо я нагадаю, що в рейтингу економічної свободи наша країна посідає 127‑ме місце, Польща — 41‑ше, Естонія — 8‑ме, а Сингапур — 1‑ше, ви побачите кореляцію? Євросоюз, до речі, бачить. А от міністр Кулеба, як і весь український уряд разом із парламентом, вочевидь, — ні.
Що потрібно зробити, щоб економіка України зростала швидше? Дати їй більшу свободу. Що це означає? Забезпечити право власності, ефективність правосуддя та прозорість уряду. Лібералізувати трудовий кодекс. Зменшити урядові видатки і дефіцит бюджету. Провести демонополізацію. Забезпечити конкуренцію, інвестиційну та фінансову свободу. Як це називається? Правильно, реформи. Розвинений світ наче натякає: хочете зростати — робіть реформи. Будуть реформи — буде наша підтримка. І звинувачуйте себе, а не нас.
Це все повертає нас у 2012 рік. Змінилися тільки мова та обличчя
У часи пандемії ще один показник є критичним. Відсоток населення, вакцинованого від COVID-19. Отже, станом на 14 вересня, Україна — 11 %, Польща — 50 %, Естонія — 43 %, Сингапур — 78 %. За даними ВВС, 56,5 % українців (один із найвищих показників у світі) не планують вакцинуватися. Ймовірність чергового жорсткого локдауну в країні збільшується, у той час як вакцинована Європа, швидше за все, його уникне з усіма наслідками для економічного спаду чи зростання у 2021 році.
Відтак заява Кулеби сигналізує про одну річ: нинішнє керівництво країни більше не планує проводити серйозні реформи, а намагатиметься перенести відповідальність за відсутність зближення з ЄС і НАТО виключно на Захід. Далі економічний розрив між Україною та Заходом лише збільшуватиметься. Цьому сприятиме й так звана клубна конвергенція: Естонія приєдналася до ЄС у травні 2004‑го, її ВВП роком раніше становив $ 7.200 на душу населення. У 2020‑му цей показник досяг $ 23.300. Український ВВП на душу населення є таким самим, як і в 2008 році — $ 3.750.
«Хоча визначення МВФ „просунутої країни“ включає якість інституцій та інші суб'єктивні фактори, ці країни мають спільний дохід на душу населення понад $ 17 тис. Серед небагатьох, хто наближається до цього порогу, єдина велика країна — Польща з доходом на душу населення понад $ 15 тис. Секрет розвитку — незмінно міцне зростання. У 2022 році дохід Польщі перевищить $ 17 тис., і вона буде прийнята до клубу просунутих країн», — пише у Financial Times глобальний аналітик та інвестор Рушір Шарма. Естонія увійшла до цього клубу ще у 2008 році.
Чи був шлях Естонії та Польщі устелений трояндами? Ні, звичайно. І тут варто уникати стандартної психологічної похибки: мовляв, якщо ми успішні, то це тому, що важко працювали. Але коли хтось інший успішний — це тому, що їм просто пощастило. Колега Кулеби міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський у 2014 році говорив: «Ми готові були їсти траву, щоб вступити до ЄС і НАТО». І саме так, поляки з естонцями провели дуже багато реформ. Перш за все тих, яких вимагав ЄС для уніфікації законодавства країн-членів.
Слова Сікорського свідчать про позитивну параною щодо ЄС, яка, на відміну від українського керівництва, панувала тоді в уряді Польщі. Відомий історик Ніл Фергюсон у Foreign Affairs відзначає: «Краще бути параноїком, ніж бюрократично підготовленим — тобто створити кілька звітів у PowerPoint». Та якщо польське керівництво накручувало себе на параною, то інстинктивна реакція українського керівництва — віджартуватися. Але ж це навряд чи допоможе нам чогось досягнути.
До речі, заклик Кулеби «не тримати Україну на гачку реформ» активно підхопив один із олігархічних каналів. І це не дивно. Чи хочуть олігархи реформ, складовою яких незмінно залишається демонополізація? Ні, звичайно.
Це все повертає нас у 2012 рік. Змінилися тільки мова й обличчя. Якщо тоді була прямолінійна агресія завгарів, зараз це складнопідрядні речення хіпстерів з модною хустинкою у зовнішній кишені піджака. Яким вірять освічені професіонали із Західної України.
За таких обставин чи не надто оптимістичною була президентка Естонії, оцінюючи необхідність 20 років для нашого вступу в ЄС?
Колонку опубліковано в журналі НВ № 34 від 16 вересня 2021 року. Републікацію повної версії заборонено.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ