Березень 2014-го. Керченський батальйон морської піхоти. До воріт частини регулярно приїжджають ФСБ-шники – вмовляють командира прийняти нові прапори. У багажнику їх «лади» – упаковки з новенькими травматичними пістолетами. З рукоятками кольору слонової кістки. «Навіщо вам вони?» – звучить питання. «Та неважливо, нехай лежать», пише Павло Казарін для Крим.Реалії.
Через два тижні командир зрадить присягі. Слідом за ним під нові прапори піде частина батальйону. Тих, хто залишився вірним Україні, виводить на материк замкомбата з виховної роботи Олексій Нікіфоров.
Вони вийшли в Миколаїв. 64 бійця. Гола казарма якоїсь напівзабутої частини – з числа тих, що на той момент числилися швидше на папері. Перший похід на ринок – за найнеобхіднішим. Перші «ой, ви ж наші морські піхотинці з Криму». Перші спонтанні пожертви «на облаштування». Перший вечір на новому місці.
Маленький телевізор. Репортаж про розгін миколаївського табору «антимайдану». Кадри вилученого з місця наметового містечка. У числі іншого – вони. Травматичні пістолети. З рукояткою кольору слонової кістки. Ті самі.
Навіть найжорстокіша не здатна створити "Новоросію"Потім було багато всього. Волноваха і Слов'янськ. «Боїнг» і Донецький аеропорт. А потім настав серпень і Іловайськ. День, коли Росія перестала прикидатися, що її немає на Донбасі.
Іловайськ трапився в той самий момент, коли Москва зрозуміла, що втрачає Донбас. Що поставки «військспеців», «добровольців» і зброї не стримують українську армію. Як тільки Кремль зрозумів, що Київ скоро відновить контроль над кордоном, він віддав наказ на пряме вторгнення.
Воно й відбулося. Вхід кадрових підрозділів, розстріл українських частин, полон українських бійців. Друга історія про вкрадену перемогу – перша трапилася ще в Криму, коли втеча Януковича багатьом здавалася щасливим фіналом тримісячного вуличного протистояння.
Іловайськ довів три речі.
Перше. Бойовики на Донбасі не здатні утримати окуповану територію. Незважаючи на прямі поставки зброї і бронетехніки. Незважаючи на «добровольців» і «військових спеців». Єдине, що може протистояти українській армії, – це російська армія.
Друге. Кремль готовий використовувати кадрові частини – в той момент, коли українська армія починає здобувати перемоги. Через це силовий сценарій деокупацію Донбасу обов'язково буде супроводжуватися масштабними боями. Просто тому, що відвойовувати втрачені бойовиками позиції прийде кадрова російська армія.
Третє. Виявилося, що навіть найжорстокіша пропаганда нездатна створити «Новоросію». Ту саму, яка довгий час залишалася головною тезою Москви при обговоренні української теми. Виявилося, що голосування за українських сателітів Кремля не дорівнює готовності брати в руки зброю і захищати «проросійський вектор» в окопах. Прихильники «русского мира» в Україні готові проявляти свою позицію раз в п'ять років – приходячи на виборчі дільниці. Але не більше. В іншому випадку окуповані території вже точно не були б обмежені «декількома районами Донецької та Луганської областей».
Донбас лише став другим актом «кримської п'єси». Але в обох випадках це всього лише окупація. Та сама, яка починається з травматичних пістолетів з рукояткою кольору слонової кістки. І закінчується танками в Донецьку.
Їх ріднить одне і теж. Вони не з України.
Друкується з дозволу Радіо Свобода / Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США
Що потрібно знати і чому вчитися в сучасному світі? НВ запускає цикл лекцій Діалоги про майбутнє. Детальна програма тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени