Я намагаюся не писати про політику, а концентруватися на бізнесі, інноваціях і креативних сферах нашого життя. Мені не все одно, хто є президентом нашої країни, але я вважаю, що його роль — як і роль інших сучасних політиків — сильно перебільшена.
Звичайно, люди завжди прагнуть обрати лідера — того, хто знайде єдино-правильний шлях і поведе за собою маси. Особливо це характерно для інфантильних суспільств, в яких народ вважає за краще більше звертати увагу на помилки уряду, ніж на відсутність працюючої лампочки у власному під'їзді. Адже так простіше. Тим більше, що наші численні представники влади вже не раз доводили власну некомпетентність і байдужість щодо цілої низки проблем, які є дикими для цивілізованої країни.
Звичайно, щасливе те суспільство, яке вільне від брехливих перевертнів, які називають себе політиками, від жадібних чиновників, що як м'ясорубки гребуть під себе все до чого дотягнуться, від гнилих аферистів, що нахабно демонструють накрадене, від золотозубих жлобів та інших міцних господарників, що спідлоба дивляться з лютою заздрістю, від ідіотів всіх мастей, які вважають, що саме їхня картина світу відповідає реальності. Тільки уявіть — світ без них.
Але сьогодні навіть для розвинених країн — з урахуванням існуючих в суспільстві стандартів комунікації та мислення, бажанням надихати, емпатією, обов'язковою наявністю емоційного інтелекту — це утопія. Реальність набагато жорсткіша. Тому можна обрати два шляхи.
Перший — нескінченно скиглити про те, як все погано. І жити в цій парадигмі до самого кінця. І другий шлях — йти вперед. Всупереч ось цій реальності. Всупереч рейдерству. Всупереч зраді. Попри все. Домагатися результатів. Домагатися успіху.
І це вкрай важко. Чесно — це дуже і дуже важко. Але краще померти намагаючись, ніж здохнути, не спробувавши.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени