В запасі правозахисника Йосипа Зісельса є цікава політологічна теорія. Спробую коротко викласти її суть. Коротше, ніж Короткий курс історії ВКП (б). Отже, має бути битва двох розумових центрів, двох непримиренних ідеологій (це моя інтерпретація). У лівому кутку соціаліст-популіст Юлія Тимошенко. У правому кутку – правий консерватор Петро Порошенко.
Не вдаючись в подробиці, чия візьме, чия не візьме, міркування про двох цих антиподів ведуть нас до міркувань про будову нашого неідеального світу.
Мені, як багатьом з нас ця будова не подобається. Так от, якщо Йосип Самойлович правий, то кінь Петра Олексійовича прибіжить першим. Адже правоконсервативний вектор (а то і праворадикальний) – це світовий тренд. Так би мовити – відповідь на провали лібералізму з лівою різьбою.
Правда є одне "але", навіть два "але". Перше "але" – в світі правий консерватизм традиційно спирається на міцний середній клас. Це ті, про кого попередник Петра Олексійовича висловився так дзвінко, що у мене досі у вухах дзвенить: "казли, які заважають нам жити".
Ось мав же Віктор Федорович талант до сильних образів і тонких метафор. Не те що якась там поетеса Анна Ахметова і український поет Антон Чехов.
Так ось цих "казлов" не побільшало, ну або хоча б критично багато, для того, щоб правий консерватор отримав шапку Мономаха, а не по шапці Мономаха.
Друге "але" – Україна в іншому тренді, лівий популізм. Це коли верхи знову не можуть, низи як завжди не хочуть. До сих пір такий собі сюжет не припускав happy end. Але ж ми народжені, щоб казку зробити пилом.
Що з цього вийде? Або що з цього не вийде? Поговоримо і подискутуємо про це сьогодні, 15 листопада, в Києві в рамках лекції НВ "Ми 2020" разом з Ярославом Грицаком, Валерієм Пекаром, Йосипом Зісельсом і Іриною Бекешкіною. Всі подробиці можна дізнатися тут.