«Рік тому головною темою розмов у столиці України була війна. Хоче Росія відхопити півкраїни або ж їй досить невеликої частини східних регіонів? Чи планується повномасштабний наступ? Якщо – так, то коли?» - згадує британська журналістка, науковий співробітник Центру аналізу європейської політики Енн Епплбаум у колонці для Washington Post.
Сьогодні Київ не відчуває себе містом, що перебуває у стані війни. «На момент мого приїзду в Україну якраз проходила місцева виборча кампанія», - зазначає автор. Місто було заліплене рекламою. Політики, що представляють різні точки зору, благодушно посміхалися пішоходам з рекламних щитів, кіосків та автобусних зупинок. По всій країні були зареєстровані більше 200 тис. кандидатів від 132 партій, які вирішили позмагатися за місця в 10,7 тис. місцевих радах.
Голосування в основному пройшло гладко, хоча і не всі регіони країни змогли взяти в ньому участь: підтримувані Росією «сепаратисти», як і раніше займають частину Східної України, пише журналістка. Обіцянки, які Росія давала в ході підписання Мінських угод, досі не виконані: Москва не вивела свої війська і озброєння з України в повній мірі, межа досі небезпечна. Тим не менше, росіяни переключилися (принаймні, тимчасово) з України на Сирію, і бойові дії припинилися. Цей перепочинок український уряд повинен використовувати для боротьби на своєму другому фронті - проти системної корупції.
По суті ці дві битви схожі. Росія вже давно маніпулює українською політикою – і тонко, і відкрито - купуючи політиків, перекручуючи газові угоди та бізнес. «У 2006 році я сиділа в чудовому позолоченому залі з президентом України Віктором Ющенком, і слухала, як він розповідав мені, що Помаранчева революція – перша спроба України скинути корупційне керівництво – провалилася через тиск з боку Росії, і це не його вина», - згадує Епплбаум.
«Минулого тижня, - продовжує вона, - в дещо менш прекрасній позолоченій кімнаті я слухала розповідь прем'єр-міністра України Арсенія Яценюка». Його уряд почав героїчно ліквідовувати посередників на газовому ринку, економлячи мільярди доларів. У відповідності з законом про люстрацію, Яценюк також почав звільняти корумпованих чиновників, склавши спеціальний реєстр більш ніж 700 високопоставлених посадових осіб, яким заборонено займати нові посади у владі. Уряд Яценюка також хоче ліквідувати різні джерела корупції шляхом дерегулювання.
Це звучить добре. Тим не менш, всі вважають, що цього недостатньо. «Подібні ініціативи поодинокі, - цитує колумністка іншого слова українського чиновника. – Більшість людей не бачать ніяких змін».
Переклад НВ
Повну версію колонки Енн Епплбаум читайте на Washington Post
Більше точок зору тут