Дотиснути Москву

Мінський процес із врегулювання ситуації в Донбасі зайшов у глухий кут. І, схоже, спосіб вийти з нього залишився тільки один

У Донбасу лише два можливих варіанти майбутнього. Один може бути втілений в рамках Мінських угод — серії домовленостей, покликаних врегулювати конфлікти між Росією і Україною. Другий перетворить регіон на зону замороженого конфлікту з локальними сутичками, що загрожують перейти в серйозніше кровопролиття.

Нині мирний процес зайшов у глухий кут. Київ і Москва продовжують перекладати відповідальність одне на одного, особливо на тлі дискусії між ЄС і США про продовження санкцій проти Росії. Щоб досягти прогресу, Заходу доведеться зайняти жорсткішу позицію. І рішення — знімати санкції чи ні — не має викликати сумнівів. Єдиною умовою зняття санкцій залишається виконання всіх пунктів Мінських угод. І поки немає жодних ознак того, що це вдасться здійснити до літа — періоду, коли добіжить кінця нинішній раунд санкцій.

Крім того, Заходу час усвідомити, що зняття санкцій позбавить ЄС і США важеля впливу на Кремль і залишків довіри Києва. Таке рішення майже напевно призведе до продовження конфлікту, який поперемінно переходитиме від гарячої стадії до холодної.

Найпроблемнішим моментом упровадження Мінських угод є вимога до України провести федералізацію. Кремль неодноразово звинувачував Київ в умисному саботажі процесу.

І хоча конституційна реформа, із децентралізацією включно, вказана в Мінських угодах, формулювання щодо того, що під цим мається на увазі, вкрай неоднозначне. Сама Росія є ідеальним прикладом того, що закріплений в Конституції текст не завжди співвідноситься з реальністю. На папері країна є федерацією, але вся влада перебуває в руках президента Володимира Путіна.

Зараз ключове питання полягає в тому, хто має представляти регіон, який де-факто перебуває під російською окупацією. Кремль очікувано хоче, щоб лідерами залишилися сепаратисти, які прийшли до влади з ласки Путіна. Київ же проти і наполягає на проведенні чесних і прозорих виборів, які своєю чергою є попередньою умовою реалізації конституційної реформи.

Йде запекла дипломатична битва за те, хто повинен проводити ці місцеві вибори і за яких умов вони проходитимуть. Лідери сепаратистів не хочуть, щоб у виборах могли брати участь українські партії. Також вони не хочуть, щоб голосували 1,5 млн внутрішньо переміщених осіб, змушених залишити свої оселі через бойові дії. Але ці умови неприйнятні для влади України, ЄС і США.

Схоже, немає інших способів забезпечити прогрес мінського процесу, окрім як віддати контроль над проведенням виборів міжнародній організації, як вже робилося в подібних випадках. Але на це потрібен час, і встигнути до літа навряд чи вийде.

Якщо Росія дійсно прагне до розв'язання конфлікту з Україною (питання незаконної анексії Криму не обговорюється), у неї не має виникати заперечень щодо проведення виборів під контролем міжнародної організації. Ті, хто керує своїми феодальними вотчинами на сході, будуть проти, але Кремлю не вперше розбиратися з незгодними.

Ще одне важливе питання — щодо безпеки. Росія забезпечує припасами і людьми більшу частину збройних формувань, що окупують Донбас, і українська влада правильно робить, що вимагає відновити контроль над кордоном як умову конституційної реформи.

Захід не повинен недооцінювати важелі впливу, що перебувають у його руках. Кремль демонструє впевненість у швидкому знятті санкцій; навіть показово вводить власні. Але шкода, якої вони завдають російській економіці, вельми серйозна. Навіть більше, очікується, що виробництво нафти в РФ в наступному десятилітті скоротиться вдвічі, отже, країні знадобиться доступ до технологій, потрібних для видобутку важкодоступних ресурсів. Поки діють санкції, цього Кремлю не бачити.

У Росії напевно є ті, хто міг би виступити за тривання локального конфлікту з раптовими наступами, сподіваючись, що це з часом розвалить Україну. Але така помилкова оцінка ситуації й може призвести РФ до ще більших і тривалих труднощів. Україна своєю чергою, попри всі проблеми, стає все більш сильною і життєздатною державою.

Захід не повинен допустити провалу режиму санкцій і перетворення мінського процесу на щось безглузде. Інакше локальний конфлікт може спалахнути з новою силою. А це вже точно нікому не потрібно.

Copyright: Project Syndicate, 2015