Дорого та сердито

Одеса й околиці, тепер вітчизняний морський курорт №1, другий рік поспіль штурмують понад мільйон туристів. І все заради моря, сонця і пострадянського сервісу за ціною п'ятизіркової Туреччини

Катерина Іванова, Наталія Кравчук фото
(Київ—Одеса—Затока—Грибівка—Київ)

 

 

Бідні їдуть у Туреччину, багаті — в Одесу. Так тепер жартують українські туроператори. Скільки правди в цьому жарті, знають кияни Наталя та Ігор Кривцови, які кілька років поспіль відпочивали в Грибівці — курортному селищі за 40 км від Одеси, а цього року вперше поїхали в Туреччину.

Десятиденний відпочинок у тризірковому готелі Merhaba в недорогій Аланії коштував подружжю 13 тис. грн разом з перельотом, трансфером та харчуванням за системою "все включено". Згідно з попередніми підрахунками, відпочинок у Грибівці, де цього року просили 1,5 тис. грн тільки за ніч, коштував би їм в півтора рази дорожче за турецький.

"Це вже перебір",— впевнена Кривцова.

Після анексії Криму одеські курорти зірвали туристичний джекпот. У 2015 році тут побувала рекордна кількість гостей — 1,7 млн, що на 60% більше, ніж у 2014‑му. І хоча в цьому році травень і червень були прохолодними, одеський обласний голова Міхеїл Саакашвілі вже заявив, що до початку серпня цього року на тутешніх курортах відпочили 1 млн осіб.

У мене було таке відчуття, що я потрапила в Крим 1998 року
Лілія Млинарич, колишній віце-президент української металургійної компанії Інтерпайп і засновниця фестивалю JazzKoktebel

За словами Фазіля Аскерова, який вважається провідним фахівцем у країні з готельного бізнесу та більше десяти років займається керуванням готелів, в одеському туристичному бумі зіграли роль кілька факторів. По-перше, це тренд патріотичного туризму, по‑друге, різке падіння гривні, внаслідок чого вартість поїздки за кордон у багатьох співвітчизників викликала шок. Ще одним чинником Аскеров називає "ефект Саакашвілі": українці хотіли на власні очі побачити лад, який грузинський реформатором дав одеським пляжам.

Вал туристів запаморочив голови місцевим підприємцям: втриматися від спокуси отримати надприбутки, не докладаючи особливих зусиль, мало хто зміг. "На хвилі ейфорії всі підвищили ціни мінімум на 50%, а то й на 150%",— констатує Артур Лупашко, директор компанії Ribas Hotels Group, яка володіє мережею готелів і баз в Одесі та області. Причому знижувати ціни одеські готельєри, які пропонують "пострадянський" комфорт за чималі гроші, не поспішають.

У Затоці, найбільшому і найпопулярнішому курорті Одеської області, сьогодні працюють близько 400 готелів, з яких тільки 20% мають більш-менш сучасний вигляд і лише кілька десятків можуть похвалитися басейнами. Решта 80% — або радянська спадщина у вигляді дерев'яних бараків, або реконструйовані в останні 15 років бази відпочинку. Також до послуг відпочивальників є так званий приватний сектор.

Центральна алея Затоки, якою курортна публіка простує на пляж, вдень окупована малим бізнесом — продавцями магнітів, прокатом дитячих електромобілів і екскурсійними "закликальниками". Тут же працює "індустрія краси" — охочим плетуть африканські косички, роблять татуювання із хни або блискіток і навіть, зовсім як в Азії, пропонують для пілінгу занурити ноги в тазок з рибками.

 

 

Вночі у права входять місцеві забігайлівки, які гордо іменуються ресторанами. В кожному — жива музика з хітами Григорія Лепса, Михайла Шуфутинського та Михайла Круга. У меню несподівані опції — танець з барменом або офіціантом. Найбільше — 300 грн — просять за танець з співаком.

“У нас завантаження на серпень вже 60-80%,— говорить Лупашко, у керуванні якого перебувають бази Хуторок і Дача, що вважаються одними з кращих у Затоці.— Ще днів п'ять, і ми вже в серпні не зможемо нікого поселити, все буде продано".

Ще більший ажіотаж панує на пляжі: о 9 ранку тут не проштовхнутися. Через щільно укладені тіла крокують продавці пива, кукурудзи і креветок.

   

 

Сім'ю Ланових з Вінниці підпирають інші відпочивальники з чотирьох сторін, проте їх близьке сусідство не бентежить: Ланові вирвалися на море вперше за три роки.

За 400 м від пляжу вони знімають тримісний номер без зручностей за 500 грн на добу. Загалом на поверсі цього гостьового будинку п'ять кімнат з одним спільним душем і туалетом. Є кухня, де Ланова готує для своєї сім'ї, на подвір'ї — альтанка. "Мене все влаштовує",— посміхається вона.

Затоку сім'я вибрала з патріотичних спонукань. "Чому ми маємо платити іншій державі, якщо є можливість спокійно і комфортно відпочити в нашій країні?" — риторично запитує Ланова.

 

 

А Юлія і Кирило Лобки з Білорусі обрали Затоку суто з економічних міркувань: їх тутешні, навіть завищені ціни, цілком влаштовують. До Затоки Лобки діставалися на своїй машині, подолавши 1.300 км не найкращих доріг.

"У нас якщо поїхати на [озеро] Нароч [популярне місце відпочинку в Білорусі], коштуватиме мінімум $100 за добу",— каже Кирило Лобко.

Харчуються білоруси Лобки в популярній у відпочивальників затоківській їдальні Камбуз. “Поснідати для двох — 70-80 грн, пообідати — 120 грн,— називає ціни Кирило.— За нашим білоруським мірками це дуже дешево — вдвічі точно".

Однак дешевим відпочинок в Затоці називають небагато людей. За п'ять днів відпустки Василь і Христина Кучеряну з Кишинева вже витратили 11 тис. грн, зупинившись на базі Корчагінець у давно не ремонтованих будиночках з мінімумом меблів і зручностями надворі. Тепер вони впевнені, що практично за ті ж гроші могли спокійно їхати в Болгарію на "все включено".

  

 

“Якщо в лютому замовляти тур, то вийде по $200 з людини,— резонно міркує Василь Кучеряну.— А там і їжі скільки, і випивки".

Взагалі, фахівці класифікують Затоку як курорт для людей середнього віку. Молодь у Затоку їде неохоче, вважаючи за краще Карпати, каже Аскеров. А під Одесою їм, крім пляжу, нема чим себе зайняти: немає спортивних майданчиків для пляжного футболу та волейболу, не кажучи вже про хороші локації для кайтсерфінгу та вейкбордингу.

Лілія Млинарич, колишній віце-президент української металургійної компанії Інтерпайп і засновниця фестивалю JazzKoktebel, вперше приїхала в Затоку в 2014 році. Тоді через анексію Криму джазовому фестивалю довелося шукати нову прописку, і організатори вирішили протестувати Затоку.

"У мене було таке відчуття, що я потрапила в Крим 1998 року",— зізнається Млинарич.

Її здивувало, що величезний курорт, що вміщує 150 тис. осіб, не був представлений у системі букінгу, і тут не можна було в електронному вигляді заздалегідь бронювати та викуповувати місця. Також виявилося проблемою найняти житло на кілька днів — місцеві підприємці пропонували як мінімум на тиждень.

“Ми казали: шановні, до вас приїде інша публіка, нам треба, щоб тут було чисто, рушники змінювалися щодня,— згадує Млинарич.— А нам відповідали: послухайте, ну до нас і так приїжджають відпочивати, навіщо старатися".

Врешті JazzKoktebel у 2015‑му все‑таки відбувся в Затоці, але вже цього року переїхав до сусіднього Чорноморська.

   

 

Хоч би там що, "болгарсько-турецькі" ціни Одеська область тримає другий рік поспіль. Середня вартість стандартного двомісного номера в готелях стартує з 700-800 грн за добу. А за "люкси" просять 4-5 тис. грн, що дорівнює цінам за відпочинок не тільки в Болгарії і Туреччині, але і в Італії, Іспанії, Франції. Наприклад, таких само грошей в пік сезону коштуватиме номер зі сніданком у тризірковому Grand Hotel De Londres в Сан-Ремо або в чотиризірковому Hotel Palladium на Пальма‑де-Мальорка.

“Ми розуміємо, що ціна нашого стандартного номера завищена,— зізнається Юлія Косенко, керівник готелю Річард у Грибівці, який вважається готелем нового формату з високими цінами та відповідною якістю сервісу.— Але ми не можемо її змінювати: як тільки поставимо трохи меншу ціну, тут буде звучати Стас Михайлов і Марджанджа [хіт Шуфутинського]".

     

Утім, зростання цін багато представників курортної Одеси пояснюють суто економічними чинниками: наприклад, через зростання комунальних платежів видаткова частина збільшилася на 30%. Також проблеми з водопостачанням в регіоні спричиняють додаткові витрати. Однак здебільшого ціноутворення в Затоці не має ані логічного, ані смислового, ані цільового пояснення, визнає Аскеров

За його словами, в Затоці є номери вартістю понад 1 тис. грн, де турист сам застеляє ліжко і виносить сміття, а прибирання і зміна білизни лише раз на тиждень — взагалі звична річ.

Табличка з написом "Є вільні місця" — поки найсерйозніший маркетинговий хід курортного бізнесу в Затоці, посміхається Косенко.

Ненав'язливий сервіс на місцевих курортах фахівці класифікують просто — спадщина радянської епохи. За часів СРСР тут були дачі одеситів і турбази підприємств, на яких за профспілковими путівками відпочивали робочі за 10-15% вартості.

Як тільки ми поставимо трохи меншу ціну, тут буде звучати Стас Михайлов
Юлія Косенко, керівник готелю Річард у Грибівці

“Аже ви не висуваєте претензії до якості, коли платите 10-15%,— зауважує Млинарич.— Та й, чесно кажучи, в радянський час споживчого стандарту особливо не було".

Невибагливість — риса, яка об'єднує більшість туристів Затоки і одночасно головна вада курорту, вважає Аскеров. Якби туристи були вимогливішими, бізнес миттєво відреагував би кращим сервісом.

"Хороший колгосп в суботній вечір після партійних зборів: однаково погана музика, однаково погано одягнені люди, однаково поганий сервіс у всіх кафе",— Аскеров ухвалює вирок Затоці.

Хоча колись ці місця знали кращі часи: до 1938 року Затока вважалася модним румунським курортом зі старими віллами в стилі конструктивізму. Млинарич переконана, що готельєрам Затоки треба рухатися саме в цьому напрямку, також на користь курорту пішов би фестивальний рух.

Вона згадує, як колись JazzKoktebel вдихнув нове життя в кримський Коктебель. "Коли ми починали проводити фестиваль, там було лише два готелі, а коли виїжджали — 224 сучасних міні-готелів, представлені на booking.com",— згадує Млинарич.

 

 

Також фахівці впевнені, що в Одеській області потрібно будувати нові курорти. А нині група експертів при Одеській обласній держадміністрації працює над стратегією розвитку регіону до 2022 року, де особлива увага приділяється не тільки сфері відпочинку, але й навчанню готельного персоналу — покоївок, адміністраторів, кухарів, офіціантів.

Цей шлях свого часу пройшла Анталія, сьогодні один з найпопулярніших курортів у світі. Вона почала розвивати туризм на початку 60‑х переважно коштом іноземних інвестицій. Бізнесмени отримали пільгові тарифи на електрику, воду і газ, а також звільнення від частини податків. Зосередилися на створенні сучасних готелів категорії не нижче трьох зірок, доріг, які з'єднують основні центри туризму, і на кваліфіковані кадри. Іноземні мови зобов'язані були вивчати всі, хто задіяний у сфері туристичного бізнесу,— від водіїв автобусів до продавців у магазинах.

  

    

Хоча українські експерти переконані, що новою Туреччиною Одеська область не стане, вони сподіваються, що вона цілком може перетворитися на "правильну Одесу".

“Ми маємо стати найближчим теплим морем для сусідів, у яких його немає,— білорусів, чехів, німців, поляків, всієї Скандинавії,— ставить Аскеров амбітну мету на десятирічну перспективу.— Іноземці поїдуть, якщо їм буде надано нормальний сервіс, англомовний персонал і зрозуміла музична політика".