Тут позавчора в Москві менти побили дітей. Так ось, три роки тому в Києві менти теж побили дітей. А тут я такий. Дізнався про це з інтернету. На наступний день ніяких акцій не заплановано наче. А я вдома. У мене діабет, гіпертонія і печінка. Мені не можна солодкого, мучного і жирного, сильних фізичних навантажень. І я не вмію битися. І ще я дуже боязкий.
І люблю спокій і комфорт. Але тут мені стає дискомфортно. І я йду в центр. А там багато народу. І я дізнаюся, що від Майдану всі перемістилися до Михайлівського монастиря. А там в соборі на спальниках врятовані діти. Деякі перев'язані. І ченці б'ють на сполох. Середньовіччя таке. А ще в цей час піст. І в піст у монастирському подвір'ї гарні дівки тоннами ріжуть хліб, сир, ковбасу та сало. На бутерброди. Всіх поять чаєм і годують.
А на пам'ятнику княгині Ользі трибуна. Мене запросили щось сказати, і я поліз. А під трибуною дорослі дядьки в камуфляжі і тільниках висмикували молодих пацанів і збирали за спиною пам'ятника. А внизу на майдані беркут зі щитами і в шоломах. А пацани навіть без бит і ніяких касок і оспіваних Рос-TV каструль на головах.
Просто музику революції потрібно вчасно почути, інакше вас знову матимутьІ ось я такий, боязкий, піднімаюся на трибуну і кажу: «Якщо зловимо Януковича, не треба його одразу вбивати. Треба його роздягнути і сфотографувати зонівські наколки. Щоб діти і онуки знали, кого можна обирати у владу». А Янукович ще президент і у нього беркут, а у нас тільки бутерброди і чай. А я не політик, і у мене купують картини ті, хто у разі чого, відразу перестануть, щоб не палитися.
І з цієї трибуни я вперше закричав «Слава Україні!», і площа відповіла: «Героям слава!». І там було багато людей, і ці тисячі людей прийняли кожен своє рішення самостійно. Без погоджень. Ні з вождями, ні з ментами. Ніхто з них ні в кого не питав, виходити чи ні. Ну, дзвонили один одному:
- Ну що, напевно, треба йти?
- Та ніби треба.
- Так ти підеш?
- Ну, напевно, піду.
- І я, мабуть, піду.
- Так що, побачимося.
- Та так...
А коли я зійшов з трибуни, то дядьки в тільниках вже вистроїли пацанів і почали розучувати з ними, як діяти проти беркута. І вже ніхто нікуди не йшов. А хто йшов, той повертався. Отаке.
Але тільки, пліз, не сприймайте це так, що я тут розповідаю, який я крутий. Так, мені було цікаво, але, якщо чесно, все одно страшно. Просто музику революції треба вчасно почути, інакше вас знову матимуть. Ну, нехай щастить.
Текст опубліковано з дозволу автора