Собача робота

Разом з українськими військовими на передовій служать десятки навчених псів, яким зобов'язані життям як мінімум сотні співвітчизників

 

Катерина Іванова
(Київ—Кам'янець–Подільський—Київ)

 

 

Вже на під'їзді до навчального полігону Центру розмінування Збройних сил України, що в 2 км від Кам'янця-Подільського, чути заливчастий собачий гавкіт. Тут проходять підготовку чотириногі бійці української армії — так звані сапери, тобто собаки, які вміють знаходити зброю і склади з боєприпасами.

По периметру полігон обнесений парканом. На території — двоповерховий навчальний корпус для інструкторів-кінологів, а також тренувальний майданчик для собак з цілим арсеналом снарядів — від традиційних гірок і бар'єрів до вже непридатних автомобілів.

З просторих залізних вольєрів з цікавістю визирають кілька десятків волохатих морд, в основному німецькі вівчарки. "Це вже п'яте покоління", — киваючи у бік вольєрів, каже підполковник Валентин Чорний, начальник загону підготовки кінологів і собак Центру розмінування ЗСУ.

Центр відкрився в 2001 році, і тут готували собак в основному для миротворчих місій. Звідси пси вирушали нести службу в Афганістан, Південний Ліван, Ірак, Косово і Конго.

Сьогодні в центрі проходять службу 30 псів — вдвічі більше, ніж до початку АТО. Деякі з них вже встигли побувати на фронті: з початком військових дій на сході України роботи у хвостатих бійців стало в рази більше.

Там їх допомога безцінна: Донбас густо усіяний мінами, ракетами і снарядами, що не вибухнили. Від них страждає як місцеве населення, так і військовослужбовці. Щоб повністю очистити тисячі квадратних кілометрів від наслідків війни, знадобиться не менше 20 років, кажуть військові експерти.

Також в АТО задіяні собаки з інших оборонних відомств — Нацгвардії і Держприкордонслужби. Їх використовують на передовій для різних завдань — від охорони блокпостів до прикордонного патрулювання. Працюють в АТО і звичайні дворняги, які можуть розпізнавати наближення обстрілу. Вони є майже в кожному підрозділі.

Втім, заводять тварин на фронті не тільки в цілях безпеки. “Це можливість [бійців] подбати про когось тут і зараз, — пояснює Андрій Козинчук, військовий психолог, тренер громадської організації Побратими. — Це компенсація того, що людина не може подбати про своїх рідних і близьких".

"Нюх!" — віддає команду лабрадору на прізвисько Грей Віталій Головатюк, інструктор-кінолог, старшина Збройних сил України (ЗСУ). Пильний пес забирається в понівечені вибухом Жигулі. Спритно обшукавши авто, вмощується на даху і завмирає. Для Головатюка це знак: в автомобілі закладена вибухівка.

Трирічного Грея Головатюк ласкаво називає братішею — він стріляний боєць. Разом вони встигли побувати в АТО під Краматорськом, де перевіряли дороги та автомобілі.

У центрі Грей та інші його "товариші по службі" тренуються щодня по три години, відпрацьовуючи необхідні для роботи навички. Вміння шукати вибухівку формується на звичайному рефлексі полювання, пояснюють кінологи.

Собакам створюють умови тренувань, максимально наближені до реальних. Щоб пес не розгубився під час виконання бойового завдання, йому повинні бути добре знайомі всі урбаністичні елементи і конструкції — наприклад, сходи або переходи. Все це є на тренувальному майданчику. А щоб собаки навчилися спокійно реагувати на інших тварин, які можуть зустрітися в природних умовах, співробітники центру запустили на територію полігону кроликів.

Сам процес дресирування займає приблизно півроку, і його успіх безпосередньо залежить від взаєморозуміння господаря і собаки. "Вони повинні бути як одне ціле", — категорично зазначає Чорний.

Він знає, про що говорить. Спочатку собаками в Центрі розмінування займалися солдати-строковики, і це істотно ускладнювало процес. “Виходило так: перші півроку новобранець нічого не розуміє, а другі півроку готується до "дембеля", — іронізує Чорний. — Потім він, як правило, їде додому, собака залишається, приходить новий солдат — і все спочатку".

Справи пішли на краще, коли на зміну строковикам прийшли контрактники і з'явилася можливість відбирати людей з відповідною освітою — кінологів, зооінженерів — або тих, хто любить.

Сержант Андрій Дебольский, кінолог за освітою, з досвідом роботи в харківській залізничній міліції, поєднує в собі обидві ці характеристики. "Фанат своєї справи", — влучно характеризує підлеглого Чорний, який спочатку прийняв колегу за засланого козачка: дуже вже дивним здалося йому рішення Дебольського переїхати з Харкова у провінційний Кам'янець-Подільський.

Зараз Дебольский — один з найкращих кінологів центру. Минулого року разом зі своїм напарником Хардом, псом бельгійської вівчарки, він побував у миротворчій місії в Косово і двічі — в АТО.

Поряд з Хардом на тренувальному майданчику не стільки тренується, скільки пустує восьмимісячна бельгійська вівчарка Амбер. Її господиня Наталія Луньова — перша жінка-інструктор в ЗСУ. “Я подумав: а чому б ні? Ми ж за гендерну рівність", — хитро посміхається Чорний.

Амбер — привезена з Голландії красуня блакитної крові: її ВСУ подарували українські емігранти. "Дуже кмітлива", — хвалить підопічну Луньова, відпрацьовуючи з нею різні команди.

Хороший службовий родовід — половина успіху при підготовці чотирилапих бійців. "Потрібні навички їм передаються генетично", — говорить Віктор Ковальчук, старший офіцер кінологічної служби ЗСУ.

Але і коштують породисті собаки недешево. За словами Захарченка, ціна такого щеняти варіюється в межах 5-55 тис. грн.

Науку чотириногі бійці починають опановувати ще в тримісячному віці, і не кожен з них виявляється придатним до служби в армії. “За статистикою підходить тільки один з десяти, — стверджує Чорний. — Тому працюємо в режимі "підбір-заміна".

Характер собаки — ключова характеристика відбору на службу. За словами Ковальчука, агресивних і темпераментних відправляють в конвой чи патрулювання, краще за інших знаходять наркотичні речовини собаки, які мають загострений інстинкт добування. А ось для пошуку вибухових речовин, мін, гранат, як правило, готують більш спокійних псів, адже будь-який невірний рух може призвести до трагедії.

"Мінно-розшукова собака має бути поступливою, як кіт", — посміхається Ковальчук.

Порода також має значення. Універсальною вважається німецька вівчарка — у неї міцна нервова система, а характер дозволяє виховати будь-яку спеціалізацію — від собаки-компаньйона або охоронної до розшукової або пошуково-рятувальної. Але зараз в тренді малінуа [бельгійська вівчарка].

“Якщо чесно, це не надто красива порода, — визнає Чорний, — більше схожа на шакала або гієну. Але по робочим якостям вони на півстопи кращі за німецьку вівчарку".

Крім спеціально тренованих собак, роботи в АТО вистачає і звичайним псам — головне, щоб у них була добре розвинена інтуїція. “Сидиш вночі втомлений, вдивляєшся в темряву, і стає страшно, — згадує Євген, 30‑річний боєць полку Азов, який попросив не називати його прізвище в пресі. — Але у мене був [кобель німецької вівчарки] Ганс, він служив нам замість тепловізора".

Цього чотириногого "тепловізора" Євген знайшов на базі полку — колишній господар Ганса загинув. І відтоді пес не раз рятував азовців від куль і снарядів. Відвоювавши, Євген забрав собаку додому, бо вже не міг з нею розлучитися.

Так вдало закінчується служба не у кожного військового пса. Приблизно восьмирічними більшість з них відправляють на собачу пенсію. І доля службових собак дуже схожа на долю колишніх військових: на пенсії вони часто не можуть знайти собі гідну роботу.

У більшості розвинутих країн таким псам належить пенсійне утримання, але в Україні на це грошей немає. Більш того, в Радянському Союзі собак, що відслужили, найчастіше "списували", тобто вбивали. Хоча ця норма існує досі, тепер кінологи-інструктори, як правило, прилаштовують їх у добрі руки.

Собаки, які працюють у зоні АТО, рятують сотні життів. Причому в деяких випадках вони більш ефективні там, де металодетектори безсилі: якщо в землі і на її поверхні особливо багато металу, детектори просто фонять.

Однак собак майже неможливо використовувати при знешкодженні мін-розтяжок — для цього потрібен особливий талант. За словами Чорного, у Франції налічується 192 кінологічних батальйони, і в кожному за штатом числиться близько 300 собак. З них тільки одна вміє "працювати з розтяжками".

В Україні таких підрозділів істотно менше, так і з навчанням за мінно-розшуковим профілем службових собак все йде набагато гірше. Після розвалу СРСР на тлі загального занепаду армії кінологічні підрозділи потрапили під скорочення першими.

З початком АТО, коли армію стали в терміновому порядку реанімувати, отримали друге життя і кінологічні напрямки. За словами Ковальчука, зараз Генштаб розглядає пропозицію збільшити штат центру на ще один підрозділ. Свої кінологічні підрозділи вводять в артилерію і ракетні війська.

"Але від підпису на папірці нормальні цуценята не з'являться", — резонно міркує Ковальчук.

Він прогнозує, що в найближчому майбутньому потреба в собаках для АТО тільки зростатиме. А коли закінчаться бойові дії, почнеться гуманітарна робота — повне розмінування територій від вибухонебезпечних речовин, а це робота на десятки років вперед. "Ця війна нам ще довго відгукуватиметься", — каже Чорний.