До зубів і вище

Вітчизняні зброярі переживають ренесанс: галузь зростає на 25% в рік, забезпечуючи армію актуальними озброєннями, а держбюджет — валютними надходженнями

 

Олег Гавриш

 

 

Десять років тому Сергій Горбань, акціонер компанії Зброяр, разом зі своїми партнерами орендував невеликий цех Київського радіозаводу, щоб почати робити зброю — автоматичні гвинтівки. Бізнес ріс ледь-ледь, поки в 2014 році не грянула війна і не хлинув потік замовлень на непотрібні в умовах мирного життя стволи.

За два наступних роки Горбань з партнерами вдвічі розширили виробничі площі і потроїли обсяги випуску продукції. А в 2016‑му обидва показника збільшилися ще на 20%. Більше того, тепер Зброяр домігся вражаючої локалізації: компанія виробляє понад 90% комплектуючих для гвинтівок на своїх майданчиках.
Війна стала навіть не вікном, а воротами можливостей не для одного лише Горбаня — бурхливе зростання переживає весь військово-промисловий комплекс (ВПК) країни.

Наприклад, на початку 2010‑х Харківський бронетанковий завод працював два дні в тиждень. Тепер же виробничий процес на підприємстві йде в дві зміни, і там відчувається кадровий голод. "Це приклад того, що сталося з українським ВПК з початку війни",— розповідає Юрій Бровченко, заступник міністра економіки, який курує в уряді ВПК.

Державний концерн Укроборонпром, який виробляє майже половину української зброї, за два останніх роки втричі збільшив обсяг виробництва нового озброєння, зазначає чиновник. І за минулий рік дохід компанії виріс на 25%, дійшовши до позначки в 25 млрд грн.

Розцвіли і приватні компанії. В лідери вибилися більше десятка великих виробників зброї — наприклад, НВО Практика, яка в минулому році представила 10 бронемашин різного класу і призначення. Відзначилися також Мотор Січ, НВК Техімпекс, Укрспецтехніка, Ленінська кузня і цілий ряд інших підприємств.

В цілому на ВПК з урахуванням суміжників, за оцінками Артура Херувімова, заступника голови Укроборонпрому, сьогодні працює 200 тис. осіб.

Четверть століття, протягом якого у вітчизняному ВПК ледве жевріло життя, і то виключно за рахунок сторонніх замовлень — на них припадало до 95%,— залишилося позаду. “Збройна агресія Росії дала поштовх розвитку нових видів озброєнь,— пояснює Бровченко.— І ми переконалися, що наше виробництво є ефективним і може потужно протистояти російським засобам ураження".

Тепер галузь швидко нарощує потенціал. І пріоритетом для неї став саме внутрішній ринок, запевняє Михайло Самусь, заступник директора Центру дослідження армії, конверсії і роззброєння.

Українські зброярі не просто представляють ринку нові зразки озброєнь, але і — вперше в своїй історії — серйозно взялися за те, щоб їх продукт відповідав стандартам НАТО. У 2016‑му одразу 40 підприємств, що входять в Укроборонпром, отримали доступ до головного каталогу альянсу з логістики. Завдяки цьому, як стверджують представники держконцерну, вони вийшли на міжнародний ринок і реалізували програму імпортозаміщення, швидко знаходячи європейських постачальників.

Крім того, найближчим часом на одній з баз НАТО в Європі створять тренінговий центр для українських фахівців з виробництва зброї — там вони зможуть тестувати найсучасніші західні розробки.

Але держава навіть в умовах війни не може забезпечити достатньо коштів для актуальних розробок. Виробникам зброї, за оцінками Мінекономіки, в цьому році на запуск нових виробництв необхідно 11 млрд грн. Уряд виділив на ці потреби з держбюджету лише 785 млн грн.

Тому найбільші українські виробники все ще залежать від експорту — саме він дозволяє їм інвестувати в нові розробки. Тому ж Укроборонпрому левову частку надходжень принесли не держзамовлення, а експорт зброї — той у 2016‑му зріс на 20%, склавши $789 млн (близько 22 млрд грн). Справа рухається і зараз: на кінець минулого року держконцерн уклав нові експортні контракти на $3,1 млрд.

У серпні минулого року в Херсонській області, на кордоні з Кримом, Міноборони випробувала нову українську керовану ракету Вільха. На відміну від російських аналогів, вона відноситься до категорії високоточної зброї. Випробування з першого разу пройшли блискуче.

В Укроборонпромі відзначають: відродження ракетного потенціалу України є для них пріоритетним завданням. Херувімов каже, що в концерні планують за кілька років створити ракетний щит, складений з високоточних далекобійних засобів ураження противника, які зможуть знищувати будь-яку ціль — від підземних бункерів до кораблів і літаків супротивника.

Бровченко з Мінекономіки відзначає для ВПК ще один напрям на перспективу — виробництво власних двигунів для бронетехніки і танків. Раніше їх постачали з Росії, а зараз вітчизняну техніку комплектують дорогими імпортними двигунами.

Горбань зі Зброяра розповідає, що в сегменті стрілецької зброї зараз дуже перспективно робити снайперські гвинтівки. Вони потрібні і армії — замість колишніх, ще радянських зразків.

Причому танки, ракети й кораблі Україна може виробляти на високому рівні й сама — були б бюджетні вливання. Куди складніше йдуть справи з бойовою авіацією. "Ситуація справді непроста, і рано чи пізно її доведеться вирішувати",— говорить Антон Міхненко, експерт консалтингової компанії Defense Express. Він уточнює: свого виробництва немає, а у модернізації наявного парку літаків — ще радянських Міг-29 і Су-27 — є межа.

У Кабміні поки не знають, що робити,— давати старт власному виробництву або купувати їх на стороні. Міхненко радить хоча б зараз піти по шляху Чехії, яка придбала в лізинг шведські багатоцільові винищувачі четвертого покоління Saab JAS39 Gripen. “Це дійсно непогана машина з надмалою витратою палива і невибагливістю в обслуговуванні,— пояснює експерт.— І, що важливо, відповідає стандартам НАТО".

Ще одна проблема — виробництво бойових вертольотів, якого в Україні також немає. Зате є кілька програм зі створення середніх вертольотів. Їх, на думку Самуся, можна було б довести до розуму в кооперації з поляками. І таким чином отримати для своєї армії необхідну крилату техніку.

Зростаючі обсяги виробництва і збільшення прибутку не означають, що ситуація у вітчизняному ВПК безхмарна. Галузь зарегульована державою, що стримує розвиток приватних виробників.

Як розповідає Якоб Церетелі, менеджер відділу безпілотників в компанії Ukrspecsystems, отримати у армії перше замовлення досить складно. Для цього необхідно за свої гроші зібрати безпілотник, успішно пройти державні випробування. І лише після цього можна пропонувати Міноборони купити розробку на дослідну експлуатацію.

Горбань нарікає на схожі складності при отриманні держзамовлень на стрілецьку зброю. Мовляв, все доводиться робити самотужки. І потім пройти через сито держвипробувань, сподіваючись на позитивну оцінку. А це непросто.

Є і ще одна проблема. В Україні база нормативних документів з визначення собівартості продукції не відповідає сучасному економічному підходу в інших країнах.

Так, націнка на покупні комплектуючі для безпілотників, як і інших видів техніки, за законом не може бути більше 1%. А підготовчі витрати виробництва в таких розрахунках чиновники взагалі не беруть до уваги.

Багато чого з того, що було військовим, стає цивільним
Антон Міхненко,
Defense Express

Без цілого оберемка дозвільних документів, за словами учасників ринку, неможливо і оперативно імпортувати комплектуючі, які не виробляються в Україні. Що в свою чергу не дозволяє тестувати і проводити випробування виготовлених зразків.

Все це сильно гальмує діяльність молодих компаній, що бажають вийти на ринок озброєнь і військової техніки. “Вся галузь є перспективною з огляду на ситуацію на сході України. Проте перспективна — не значить прибуткова. Доходи підприємства обмежуються державою, і виконати замовлення і залишитися з прибутком непросто",— нарікає Церетелі.

Показовий приклад розрахунку зарплат працівників держпідприємств. Наприклад, досвідчений інженер-конструктор, програміст, електронник та інші висококласні фахівці, які розробляють програмне забезпечення або електроніку безпілотників, за діючими нормами в Україні не можуть отримувати зарплату вище середньої по регіону. Для Одеси, приміром, це буде в районі 4,5 тис. грн. Така невисока оцінка праці призводить до плинності кваліфікованих кадрів.

Якщо не вирішити основну частину цих паперових проблем, українські розробники просто почнуть переносити своє виробництво за кордон. А це потягне за собою зменшення податкових надходжень у бюджет і відтік цінних кадрів, впевнений Вадим Болта, директор компанії Спайтек. "І та продукція, яка зараз поки що виробляється в Україні, буде вже імпортуватися до нас за зовсім іншими цінами і з подвоєним навантаженням на бюджет",— каже він.

У Мінекономіки нарікають і на те, що ВПК залишається закритою сферою для іноземних фінансових вливань. Лише в минулому році парламент прийняв пакет законів, які дозволяють залучати зовнішніх інвесторів і створювати спільні підприємства на базі виробництв Укроборонпрому. "Однак для того, щоб реалізувати ці проекти, потрібно провести корпоратизацію концерну, яка ще в процесі",— зазначає Бровченко. Заважають і корупційні скандали, які час від часу лихоманять держконцерн.

Адже користь від розвитку оборонки могли б відчути не тільки військовослужбовці, але і звичайні українці. “Оборонна промисловість завжди знаходиться на вістрі сучасних технологій. Дуже багато чого, що було військовим, через деякий час стає цивільним",— нагадує Міхненко.