Ні, на цьому фото не Валерій Постний. І не Микола Рудьковський. І не Петро Мельник. І не… ну, хто слідкує, той продовжить цей список сам.
На цьому фото Ернст Кальтенбруннер. Теж під час судового процесу. Нюрнбезького. Якщо чесно, я заморився шукати, що йому так заболіло, що не міг сам ходити? У 43 роки. Тільки пам’ятаю, що в серіалі про Штірліца він приходив на панахиду за братом професора Плейшнера, який лікував ниркові хвороби.
Але на що б там не хворів Кальтенбруннер, виникає логічне питання. Він же міг відмовитися від стрьомних посад і послатися на стан здоров’я? Чому він не їздив у візку на наради до Гітлера? Чи у концтабори, які інспектував? А от до шибениці, писали, йшов своїми ногами. Зрозумів, що цирк не пройшов?
І його промови на суді – класика жанру. Наприклад: «На мене покладають відповідальність за концтабори, за знищення євреїв і так далі. Все це не відповідає ні доказам, ні істині. Я категорично заявляю, що не знав про діяльність Гіммлера. Сьогодні, після розгрому імперії, я бачу, що мене обманювали».
А оце – взагалі пісня: «Можете посміхатися, але тільки турбота про жертви гітлерівського свавілля спонукала мене залишатися на посаді шефа гестапо».
Та бог з ним, з Кальтенбруннером. От ці наші підсудно-хворі. Постний показує на камеру шрам на спині після операції. Добре. Довів. Може, й справді хворий. Але ж той шрам не вчора з’явився. І не місяць тому. От чому, як тирити, не болить? А як відповідати – до реанімації. Виходить, робота з грошовими потоками – своєрідна терапія?
Добре, нехай Постний, як Кальтенбруннер, помилявся і виконував чиїсь вказівки. Ну, не під дулом пістолета ж? Невже не працює проста чуйка, що ти – розмінна монета? Як ота, що її не беруть як решту в супермаркеті. Або і взагалі кидають під ноги.