«Тільки не відключайся, рухай, рухай ручкою» — на відео з Бахмута на Донеччині кажуть рятувальники пораненому 9-річному хлопчику, якого витягли з-під завалів багатоповерхівки після обстрілу.
Ненароджені і загиблі немовлята в Маріупольському пологовому будинку.
Посічене скалками обличчя матері, яка дивом закрила собою кількамісячне дитя.
4-річну дівчинку Алісу під час евакуації з Маріуполя — як додаткове знущання, в день Матері, — розлучили з її мамою. І дитина приїхала до Запоріжжя сама. Маму окупанти відправили до фільтраційного табору.
В якусь мить ці чи не щоденні трагедії психіка просто відмовляється сприймати. Бо це не лише воєнні злочини чи проти людяності — війна від початку не має нічого спільного з людяністю. Це найгірше, що людська цивілізація 21-го сторіччя могла запропонувати своїм дітям, народжуючи їх на світ.
Цьогорічний Міжнародний день захисту дітей — зі страшними цифрами. Від початку повномасштабного вторгнення близько 250 дітей загинули, понад 420 зазнали поранень і ушкоджень. І це попередні дані, бо ніхто не знає точних втрат на тимчасово окупованих територіях.
Ще одна особисто для мене разюча цифра — близько 200 тисяч українських дітей вивезено до Росії.
Але найстрашніше те, що всіх наших 7,5 млн дітей так чи інакше тепер торкнулася війна. Від лютого всі вони назавжди — діти війни.
Близько 200 тисяч українських дітей вивезено до Росії
Можна намагатися «триматися», не втрачати оптимізму та надії, але так чи інакше воєнні та поствоєнні травми отримали всі українці, найприкріше за найменших, хто має з цими травмами стати нашим майбутнім.
Зараз чимало ресурсів та медіа рясніють психологічними порадами, як подолати тривогу, панічні атаки чи депресивні стани. В рази збільшилася кількість звернень до психологів. Але це зараз швидше така собі невідкладна допомога, глибину ураження суспільства ми зможемо осягнути лише потім, після перемоги.
Як сказала мені в інтерв'ю до Дня захисту дітей для всеукраїнського марафону «Єдині новини» радниця — уповноважена президента з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’я Герасимчук, групи психологів зараз проходять різноманітні тренінги, аби масштабно і ефективно допомагати дітям у війні.
Також через чат-бот «Дитина не сама», який запустили три місяці тому, надійшло понад 20 тисяч заявок від звичайних українських родин, що виявили бажання тимчасово прихистити дітей, які з різних причин опинилися без батьківського догляду. Після відсіву лишили понад 5 тисяч заявок і врешті — звичайні українці тимчасово уже прихистили понад 1400 дітей, це майже всі, хто потребував! Всі вони нині на контролі соцпрацівників, і як тільки буде змога, повернуться в свої родини.
Чого не можна сказати про депортованих в Росію чи переміщених до так званих «республік» — тут із поверненням просто безсилля зі зрозумілих причин. Адже рішення залежить від окупанта, як і врешті доля наших по суті вкрадених дітей — у руках росіян. І знову ні міжнародні організації, ні країни-посередники не є гарантами їхнього повернення додому.
Світ вигадав космічні кораблі, збирається на Марс, але світ так і не придумав, як захистити слабких і безпорадних від оскаженілих диктаторів та кривавих воєн.
Хто з наших дітей подолає свої травми, а хто поповнить оте втрачене покоління, яке так болюче показали у своїх романах Ремарк та Гемінгвей?
Та поки що світ дорослих провалив Міжнародний день захисту дітей. Вкотре. Але зараз це надто очевидно не десь далеко на краю світу, а торкається саме наших дітей.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ